Чос Володимир Григорович, 1971 року народження. Живе у м.Городище Черкаської області. Працює кореспондентом районної газети “Вісник Городищини” та власним кореспондентом обласної газети “Нова Доба”, публікується у всеукраїнських виданнях. Автор книг: “Реальна власність” (2000), "Історія християнства в Україні" (2007, 2013), "Городище: велика історія маленького міста" (2011), "Городищина козацька" (2011), "Храм Спаса-Преображення м. Городище" (2012), "Казки для дорослих" (2013), "Зорі над Вільшанкою" (2013), "Георгій Береговий – космічний син України" (2014), "Мліїв – село козацької слави" (2015). Лауреат премій ім.С.С.Гулака-Артемовського та ім.П.П.Чубинського. Почесний громадянин м.Городище. Член Національної Спілки журналістів України та Національної Спілки краєзнавців України.

Відколи у результаті Жовтневого перевороту 1917 року над однією шостою частиною земної кулі запанував комуністичний режим, очі простого народу не просихали від сліз. Особливо пильно червонозоряний погляд слідкував за Україною, за її квітучими землями, совісними і працьовитими людьми, над якими й заходилися проводили найлютіші експерименти.

Колись в Орловці діяв цукрозавод. І не аби-який, а перший на Черкащині! Було це так давно, що багатьом навіть не віриться, що в селі могло існувати таке виробництво. Здається, що це якась легенда. Проте згадка про цукрове виробництво збережена у назві кутка Заводище. А в старовинних технічних і статистичних книгах знаходимо і документальні підтвердження...

У житті нашого міста завжди величезну роль відігравало автотранспортне підприємство. З ним пов’язані долі тисяч жителів району. Робочі руки там завжди були потрібні. Часто хлопці відразу після закінчення школи йшли працювати в автопарк. «Крутити гайки» – жартома говорили тоді. А насправді – на практиці здобували фах слюсарів та ремонтників. Після служби в армії йшли працювати водіями вантажівок чи автобусів. Відтак для багатьох родин головним святом є День автомобіліста і дорожника, яке щорічно відзначається в останню неділю жовтня...

Післявоєнне дитинство… Зі спогадів дітей війни ми знаємо, що це був період надзвичайної бідності. Економіка зруйнована війною. Особливо страждало українське село. Не будучи господарями на своїй землі, селяни, що працювали в колгоспі за паличку-трудодень, змушені були віддавати за безцінь, у якості податків і позик, не тільки вироблене у колгоспах, а й на власних садибах. Найважча сільськогосподарська праця лягла на жіночі плечі. Дітям теж довелося дуже рано дорослішати, допомагати матерям, ставати до роботи замість батьків, що загинули на фронті або повернулися без рук чи ніг. А в школі, хоч були голодні, холодні й напівроздягнені, були змушені славити Леніна-Сталіна разом з комуністичною партією...

Друга світова війна була страшним випробовуванням і для простих жителів Німеччини. 78-річний Еріх Штрауса розповідає про сім’ю – як їм жилося з 1941 по 1945 рік, як вони стали біженцями і здійснили нелегку вимушену мандрівку з Латвії через Польщу в Нижню Саксонію. Публікація стала можливою завдяки всебічному сприянню багатолітнього координатора програм німецько-українського товариства в графстві Бентхайм Олександра Щепака – він забезпечив переклад та надав консультації.

Про події радянсько-німецької війни 1941-1945 років ми здебільшого маємо односторонні свідчення – адже історію пишуть переможці. В той час як відомо, що кожна медаль має зворотний бік. І тільки оглянувши предмет звідусіль, зможемо уявити його справжню цінність. Адже цікаво: як сприймали війну німці, що впливало на їхній світогляд? Розібратися в цьому нам допоможе Герман Кронемайєр з села Гоґштеде (графство Бентхайм, Німеччина). Нині йому 88 років. У такому віці зберігає ясний розум і пам’ять. Коли почалася війна, йому було 14 літ, коли закінчилася – 18. Отже, був не лише свідком, а й безпосереднім учасником багатьох подій. Юний вік не був завадою усвідомлено сприймати ситуацію. З обох сторін фронту діти війни змушені були занадто рано дорослішати.

Незаперечний авторитет серед жителів Городищенського району має директор Хлистунівського кар'єроуправління Георгій ШЕВЧЕНКО. Він взірець хорошого керівника і справжнього господарника. Попри складну економічну ситуацію в країні та безкінечні політичні потрясіння, очолюване ним підприємство успішно працює, розвивається, великий колектив має стабільну роботу і високу зарплату. Земляки щиро поважають Георгія Семеновича, адже він є яскравою особистістю...

Вірно підмічено, що життя – це найкращий вчитель і найліпший університет. Потрібно тільки мудро розпоряджатися набутими знаннями, як безцінним скарбом. Щоб не закопувати талант у землю, а використовувати на користь людям – і цим багатократно примножувати. Наш земляк Анатолій Дмитрович ГЛАДКИЙ – взірець хорошого керівника і господарника. Наперекір складним обставинам долі він став справжньою особистістю. Такі люди – наш золотий фонд.

В історії нашого краю ще далеко не все досліджене. Особливо багато невідомого стосується періоду 1920-1930 років. У глобальних величинах це порівняно недавній час. Проте, чимало архівів та документів згоріли у полум’ї Другої світової війни. А значна частина свідчень були навмисне знищені або на довгі десятиліття засекречені, щоб приховати злочини комуністичної системи. Ця розповідь – про сина Таращанської землі Тараса Спиридоновича МІТУЛІНСЬКОГО, професійна доля якого двічі перетиналася з Городищем. Але про все по порядку, щоб не порушувати історичну хронологію,

Незаперечний авторитет серед городищан має Дмитро Карпович Пожар. Він виховав декілька поколінь спортсменів і фізкультурників. Це дуже цікава людина з великим життєвим досвідом. Завдяки його наполегливості й невтомній праці район набув спортивного авторитету, а в місті постав спорткомплекс «Колос»...

Нині виповнюється 25 років з часу створення Народного Руху – громадсько-політичної організації, що мала величезний вплив на суспільні процеси в Україні...

Велична музика духових оркестрів схвилює кожну людину. Адже мелодії линуть від самої душі. Це справді жива музика! Найбільші, найсвітліші почуття, які неможливо висловити словами, передають духові інструменти. Коли вони об’єднані в оркестр, тоді емоції підносяться на неймовірну висоту! Бравурні марші, журливі мелодії або стрімкі вальси захоплюють в полон кожне серце, що є відкритим для прекрасного...

Мало любити свій край, його треба ще й знати. Ці слова належать поету Максиму Рильському. І за цим правилом жив краєзнавець Георгій Коваль. Він був невтомним пошуковцем і дослідником минулого Городищини. Завдяки його зусиллям було повернуто з небуття багато імен славетних земляків. Та й про нього можна сказати – легендарна особистість...

Кіно швидко стало найважливішим і найбільш масовим видом мистецтва. Коли городищани вперше стали кіноглядачами – точно невідомо. Краєзнавець Іван Гуріненко розповідав, що ще за поміщиків у Городищі нібито був кінотеатр "Унікум"...

Біля Дирдина на Городищині є місцевість, яку вже давно називають Павленкове. Це за 5 верст від Городищенської залізничної станції й тягнеться аж до Петропавлівки. Там розташований сад, два ставки, пасовище, ліс. Хоч і сильно заросли, проте збереглися залишки цегляного льоху. Видно, що він був прекрасної архітектури, ніби в якомусь англійському замку. З усього зрозуміло, що колись на цій землі працював справжній господар...

Важливу особисту роль в закінченням Другої світової війни відіграв наш земляк, керівник радянських парламентарів до японського командування Іван Тимофійович Артеменко...

Життя нашого земляка Олександра Барміна видалося по вінця наповненим дивовижних пригод та несподіваних поворотів долі. Він був радянським розвідником і дипломатом, комбригом, а згодом став чоловіком внучки Теодора Рузвельта і керівником російської служби ”Голосу Америки”...

У лютому 1874 року Городищем розлетілася новина – створюється акціонерне товариство для будівництва залізниці, яка з’єднає Фастів зі Знам’янкою. Начеб то поміщик Семен Воронцов навіть дав хабара, щоб залізницю проклали через Городище...

Радіовузол у Городищі з’явився у 1936 році завдяки вказівці “всеукраїнського старости” Григорія Петровського. Він приїздив у Городище, виступав перед людьми з балкону “будівлі біля каштанів” у центрі міста, – розповідає колишній редактор районного радіомовлення Микола Хоменко...

Городищенський пивзавод успішно працював із 1960-го по 1997 рік. Підприємство забезпечувало до 80 % надходжень районного бюджету, адже тоді виробництво пива було державною монополією...

Козацька слава – не лише Запорізька Січ і острів Хортиця. Городищина також була ареною історичних баталій, а місцеві жителі своєю кров'ю вписали важливі рядки в скрижалі козацької правди...

Подорожуючи Черкащиною, а власне по Городищині, не можна не помітити численних мальовничих садів, в обіймах яких знаходяться чепурні оселі городищан. Саме на цій щедрій землі діє один із найстаріших навчальних закладів України – Городищенський коледж Уманського національного університету садівництва...

Городищенському аграрному коледжу виповнюється 120 років. Він є одним із найстаріших навчальних закладів сільськогосподарського профілю в Україні. Звідси вийшли тисячі спеціалістів...

У першій половині ХІХ ст. почався розвиток цукроваріння в Україні. Піонерами цієї справи були брати Степан, Кіндрат, Терентій Яхненки та Федір Симиренко, який одружився на їхній сестрі Анастасії...

На Черкащині виробництвом цукру займаються з 1824 року...

Навіть після розгрому Коліївщини пани ще довго докоряли Городищині, що вона складається майже винятково з "розбійного люду". І лише одиниці бачили й визнавали справжні причини вибуху народного гніву...

У різні роки на території району археологи виявили цілий ряд поселень трипільської культури. Це унікальний історико-культурний пласт, який дарує дивовижні відкриття і водночас приховує багато таємниць...

У звільненні Городищини від німецько-фашистських загарбників активну участь брали льотчики. Зокрема, 5-та повітряна армія. З моменту створення вона входила до складу Павнічно-Кавказького фронту, з небес підтримувала своїм вогнем сухопутні війська...

З нотаток по історії нашого міста знаємо, що у 1637 році в Городищі виникло повстання – місцеві селяни та нереєстрові козаки Павла Бута билися з польським військом. Хто ж такий цей козацький ватажок?..

Про великі скарби, які в далекому минулому були знайдені на території Городищини, розповідає книга видатного вченого Володимира Антоновича ”Археологічна карта Київської губернії”. Це видання – букіністична рідкість, адже вийшла друком у 1895 році...

Більше тижня жителі села Набокове на Городищині чекали жорстокої розправи за вбитих фашистів...

Напевно і не здогадувалася молода дівчина, коли виходила заміж за городищенського священика Степана Гулака-Артемовського, що згодом подарує світові майбутнього основоположника національного оперного мистецтва. Але була певною, що стане надійною опорою чоловікові, хорошою господинею і доброю матір’ю. І все це матушці Варварі вдалося...

Якщо скласти рейтинг найшанованіших православних храмів Городищини усіх часів і епох, то одне із найповажніших місць безперечно буде належати Мліївській родинній церкві сім’ї Симиренків...

Назва міста походить від старослов’янського слова “град”, “город”. У часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені ровами і валами...

19 серпня своє престольне свято відзначає Спасо-Преображенська церква Городища. Із книги Льва Похилевича “Розповіді про населені місця Київської губернії” дізнаємося, що перша церква з таким ім’ям була зведена у нашому місті ще 1722 року...

У 1876 році відбулося відкриття станції “Воронцово–Городище” і почав діяти Маріїнський цукровий завод. Його назвали на честь дружини царя Олександра ІІ – імператриці Марії Олександрівни...

У довоєнні роки активно розвивалося аматорське музичне мистецтво у Городищі. Лише в одному мікрорайоні цукрозаводу діяло кілька колективів, які гриміли славою далеко за межі рідного міста...

Для свідомих українців імена видатних вітчизняних підприємців, меценатів, фундаторів національної садівничої школи Симиренків, близькі і, навіть, більше – рідні. Часто можна почути, як люди говорять: “наші Симиренки”, так само, як і “наш Шевченко”. Адже навіть окремо кожен представник цієї родини зробив більше, аніж деякі наукові інститути...