Йосип Лещинський – єврейський публіцист і громадський діяч з Городища
В моєму матеріалі «Між Городищем та Єрусалимом», надрукованому в районній гаразеті 24 червня 2014 року, було досліджено життєвий шлях уродженця Городища, відомого єврейського вченого і політика Якова Лещинського (1876-1966). В єврейських літературних та політичних колах першої третини ХХ ст. не менш відомим був і його брат Йосип Лещинський (1884-1934). Проте, він прожив лише 50 років і про нього залишилося зовсім обмаль інформації.
Шлях у світ починався з Городища
Йосип Лещинський народився у 1884 році в містечку Городище Київської губернії. На той час у Городищі проживало більше 9 тис. жителів і 1,5 тис. з них були євреями (17%).
Із спогадів сучасного єврейського письменника і журналіста Геннадія Естрайха, які публікувалися у Нью-Йоркському виданні «Форвертс», відомо, що у Лещинських були «ортодоксально-релігійні батьки, власники бакалейного і галантерейного магазинів». Товариш старшого брата Дов-Бер Слуцький давав Якову читати світську літературу на івриті. Знайомився з нею і Йосип. Спільними зусиллями брати заснували в Городищі єврейську школу з викладанням на івриті. Коли ж Яків переїхав до Одеси, то через рік, у 1899 році, до нього приєднався і Йосип. В свої 15 років його освітнім багажем було закінчення хедера (єврейської релігійної початкової школи) та частково навчання в ієшивах (інститутах, де вивчали Талмуд).
Однак, суто релігійне навчання не задовольняло юнака. Його вабило світське, громадське життя. І саме в Одесі, у 1899 році, Йосип приєднується до сіоністського руху. Це був своєрідний єврейський націоналізм, що зародився в середовищі європейських євреїв наприкінці ХІХ ст. і ставив за мету створення єврейської держави.
Єврейський представник у Центральній Раді
У 1903 році Йосип Лещинський переїздить до Варшави. Там він давав приватні уроки і набув популярності, як діяч сіоністського робітничого руху. Як і брат Яків, він став теоретиком територіалізму в єврейському національному русі. Вважав, що про політичне самовизначення говорити ще рано, головне на часі – створення автономного єврейського поселення на великій території, де євреї будуть складати національну більшість і займатимуться продуктивною (сільськогосподарською) працею.
У 1905-1910 роках Йосип Лещинський жив у Вільно (нині – Вільнюс) та Києві. Далі навчався у знаменитому університеті Сорбонна в Парижі. Наприкінці 1912 року повертається до Росії. У 1914-1915 роках, під час Першої світової війни, супроводжував ешелони з єврейськими біженцями.
На початку 1917 року Йосип Лещинський перебував у Києві. Він із захопленням сприйняв події Лютневої революції в Росії та став активним учасником Української революції 1917-1920 років. Так, у червні 1917 року він підтримав утворення Об’єднаної єврейської робітничої партії («Фарейнікте») та став її представником у Київській Раді та Центральній Раді. Разом з іншими лідерами партії Йосип надіявся, що Українська революція надасть можливість створити єврейську національну автономію.
В січні 1918 року Йосип Лещинський долучився до створення київської «Культур-Ліги». Це була громадсько-культурна організація, яка мала на меті сприяння розвитку всіх тогочасних сфер ідишської культури (освіти, літератури, мистецтва). На той час при Центральній Раді діяло Міністерство єврейських справ, було прийнято закон про «національно-персональну автономію», Київ притягував до себе найбільш активних дічів єврейської культури і політичної еліти. Йосип Лещинський редагував видання «Культур-Ліги», зокрема, журнали «Шул ун лебен», «Біхер-велт», «Ойфганг» та інші.
Але у 1920 році, після остаточного встановлення радянської влади, Йосип Лещинський залишає Київ і перебирається до Варшави. Він стає одним з активних діячів Бунду («Загального єврейського робітничого союзу у Литві, Польщі і Росії»). В партійних колах того часу був відомий як Хмурнер. Водночас Йосип працював і на ниві народної освіти.
Журналіст, публіцист і перекладач
Окремо слід розповісти про журналістську і літературну кар’єру Йосипа Лещинського. Літературною діяльністю почав займатися у 1903 році. Був співробітником київських газет «Дос фолк», «Києвер ворт» та інших. Як кореспондент варшавської газети «Дер Фрайнд» був присутній на резонансному судовому процесі Менделя Бейліса у вересні-жовтні 1913 року в Києві.
Йосип Лещинський є автором численних статей з питань освіти і культури. Його ессе «Національне питання» (російською) ввійшло до книжкової енциклопедії Миколи Рубакіна «Среди книг» (1911). Брошура «Чому нас вчать події в Палестині» (на ідиш), яка побачила світ у 1929 році, викликала гостру дискусію в єврейському середовищі. Проявив себе Йосип Лещинський і як перекладач. В його перекладі на ідиш вийшли книги: «Фердинанд Лассаль» Е. Бернштейна (1922), «Історія соціалізму» М. Беера (1926-1930), «Комуністичний маніфест» К. Маркса і Ф. Енгельса (1931), «Фашизм» І. Сілоне (1931).
Останні роки свого життя Йосип Лещинський провіву містечку Отвоцьк недалеко від Варшави. Нині це місто є центром однойменного повіту Мазовецького воєводства Республіки Польща. При Лещинському в Отвоцьку була чисельна єврейська громада, діяли відділення різних єврейських партій та організацій, п’ять синагог. Помер наш земляк у 1934 році і був похований на місцевому єврейському кладовищі.
Ілюстрації: 1. Університет Сорбонна в Парижі, який відвідував Йосип Лещинський. Фото 2007 р. 2. Журнал «Ойфганг» за 1919 рік – одне з видань київської «Культур-Ліги», які редагував Йосип Лещинський. 3. Ця книжкова енциклопедія за 1911 рік містить ессе Йосипа Лещинського «Национальный вопрос».