З нотаток по історії нашого міста знаємо, що у 1637 році в Городищі виникло повстання – місцеві селяни та нереєстрові козаки Павла Бута билися з польським військом. Хто ж такий цей козацький ватажок?

Павло Михнович Павлюк увійшов в історію під прізвиськом Бут. Він доволі яскрава і таємнича постать вітчизняної історії. Найперше, рік його народження залишається невідомим. Знаємо лише, що походив із Чигирина. Там пройшов шлях від козака до отамана. Не раз бував у походах на турецькі фортеці на Чорному морі. Був добре відомий серед козацтва. Вдачу мав просту, але сміливу.

Приблизно у 1620 роках у складі козацького загону перебував у війську кримського хана. Разом вели боротьбу проти мурзи Кантемира, який не раз спустошував містечка Правобережної України. Але Павлюку не пощастило – потрапив у полон. Міг там і загинути, але доля готувала іншу історичну роль. Через певний час йому вдалося втекти із каземату Ізмаїла.

У серпні 1630 року Павло Бут взяв участь у козацькій раді на Масловому ставі. Ці збори мали вирішити питання про надіслану коронним гетьманом Станіславом Конецпольським декларацію, яка вимагала покінчити із козацьким повстанням. Представники реєстрової старшини вже погоджувалися скласти зброю. Але Бут зумів переконати громаду, що треба не розпорошувати, а об'єднувати сили.

Після цього Павлюк повернувся у Чигиринський полк, його взяли служити сотником. Невдовзі зібрав однодумців і подався з ними на Запорожжя. У 1635 році разом з Іваном Сулимою брав участь у зруйнуванні запорізькими нереєстровими козаками фортеці Кодак. Його схопили представники реєстрової старшини і передали до рук польсько-шляхетського уряду. Павлюка засудили до страти. Але і цього разу йому вдалося уникнути смерті! Народна дума говорить, що допоміг писар противника.

На початку 1637 року Павлюк, на чолі частини запорожців, вирушив у похід на допомогу кримському ханові. Той намагався позбутися залежності від султанської Туреччини. Ця кампанія дозволила хлопця Павлюка здобули коней та чимало зброї для подальшої боротьби.

Навесні повернулися на Запорожжя. Вже у травні Павлюк із загоном у 200 чоловік непомітно пробирається до Черкас. Він напав на місто, захопив гармати і вивіз їх на Запорожжя! Такого нахабства ніхто не очікував! Слідом на Січ поїхали гінці, просили повернути артилерію. На те була рішуча відповідь, що гармати на Запорожжі більш потрібні. Мовляв, ми їх ще прославимо ратними подвигами! Активні дії Павлюка неабияк стурбували шляхетську Польщу.

Павлюк видавав універсали, що закликали народ йти у козацтво. Він писав, що ”Всякий, хто побажає бути козаком, не може бути примушений до підданства панам”. Ці послання сколихнули українську громадськість, багато хто втікав на Запорожжя. В середині червня 1637 року на Запорожжі відбулася козацька рада, на якій Павла Павлюка (Бута) обрали гетьманом Війська Запорозького. Обрали й нових полковників та військового писаря.

Наприкінці липня Павлюк очолив селянсько-козацьке повстання в Україні. Після Кумейківського бою з частиною козаків відійшов на південь, щоб зібрати підкріплення. Рухалися правим берегом Дніпра. У кожному містечку спалахували народні повстання. Саме тоді й відбулася битва у Городищі. План Бута зводився до того, щоб дістатися Східної України, розгромити вірних польському урядові старшин і реєстровців. Але необхідно було зміцнити військо. Павлюк поїхав на Запорожжя, щоб набрати козаків та взяти гармати. У цей час його хлопці захопили Черкаси. Зосередженням повстанських сил стало містечко Мошни.

У відповідь поляки розробили проект приборкання козаків, кинули гроші на підкуп старшин. 28 жовтня з Бара виступило коронне військо Конецпольського – 6 тисяч прекрасно озброєних вояків. На жаль, Павлюк забарився з виходом із Запорожжя, адже вів переговори з кримським ханом Інаєт-Гіреєм. Коли основні сили поляків вже зайняли позиції на південно-східній околиці села Кумейки, він лише підходив сюди. Невдовзі табір Павлюка був повністю оточений, відрізаний від води, провіанту, боєприпасів. Становище стало критичним, коли жовніри пробилися до обозу й підірвали порох. Щоб поповнити боєприпаси, Павлюк з невеликим загоном продерся крізь вороже кільце і попрямував до Чигирина. У цей час оточені отримали лист-ультиматум урядового комісара. Там вимагалося видати Павлюка. А хто припинить збройний опір – буде помилуваний. Між повстанцями розпочалися суперечки. Зрештою, 11 грудня зрадники допомогли жовнірам Потоцького схопити Павлюка і його найближчих соратників. Їх закували у кайдани й відправили до Варшави. Сейм видав постанову усіх стратити. Вирок виконали у лютому 1638 року.

У повстанців відібрали прапор, гетьманську булаву і бунчук. Поставили нових зверхників, які здавалися повністю лояльними короні. Зокрема, військовим писарем призначили Богдана Хмельницького. Ніхто і гадки не мав, що за декілька років він теж стане повстанцем і очолить велику народно-визвольну війну.