Життя нашого земляка Олександра Барміна видалося по вінця наповненим дивовижних пригод та несподіваних поворотів долі. Він був радянським розвідником і дипломатом, комбригом, а згодом став чоловіком внучки Теодора Рузвельта і керівником російської служби ”Голосу Америки”! Подібним послужним списком міг похвалитися хіба що в супермен Джеймс Бонд.

Сільський Графф

Олександр Григорович Бармін народився 16 (28) серпня 1899 року в селі Валява Городищенської волості Черкаського повіту. Справжнє його прізвище Графф. Це німецьке прізвище, яке вказує не на дворянське походження, а на професію рахівника. Батько був німцем, доволі заможним, учителював у Валяві. Мати Тетяна була місцевою селянкою-українкою. Батьки швидко розлучилися, тож до дев'яти років хлопчик виховувався матір'ю і дідом. Потім навчався в Київській гімназії. Мати працювала на поденній роботі в Управлінні залізничних доріг, потім санітаркою. Жили бідно. Як почалася Перша світова війна, батько зовсім перестав допомагати сину і невдовзі помер. Мати вдруге вийшла заміж, народила ще трьох дітей. Коли Олександру було 15 років, вітчим вигнав з дому. Щоб знайти гроші на оплату навчання, хлопець давав приватні уроки, переписував папери для сільради, рубав людям дрова, розвантажував баржі на Дніпрі, човном перевозив пасажирів, працював в артілі лісорубів. Кілька разів доводилося залишати навчання.

В гімназії захопився політикою, проявляв активність в учнівському самоврядуванні, чим викликав неприязнь ровесників – вихідців з багатих сімей. Коли навесні 1918 року німці проводили масові арешти неблагонадійних киян, був арештований за доносом когось з ровесників. При арешті хлопця сильно побили. Тому швидко утік з-під варти і перебрався до рідної Валяви.

В селі поселився у дядька, сказав, що приїхав на канікули, і пробув до жнив. До того часу почастішали випадки насильства і грабунки німців і жандармів. Осінню Олександр потрапив під їх гарячу руку, коли заступився за селянку. Після розстрілу німцями кількох селян, подався з групою молоді в ліс партизанити. Невдовзі спалили маєток місцевої графині Браницької, де таборилися кайзерівці. Почалися нові репресії, тому Олександр з друзями манівцями через ліси Київщини і Чернігівщини подалися на схід.

В Київ повернувся в лютому 1919 року з Червоною Армією. Здав іспити до університету. Але швидко залишив навчання, щоб стати військовим, вступив у більшовицьку партію. Аби нікому не різало слух ”графське” прізвище, змінив його на Бармін. Це нікого не дивувало, адже вождь Ульянов став Леніним, а Джугашвілі – Сталіним. У 22 роки отримав ранг комбрига, був уповноваженим Туркестанського фронту, консулом у Бухарі. Одружився. Дружину знали Ольгою. Вона народила хлопчиків-двійнят, але померла при пологах. Навчався на командирських курсах, закінчив три курси Військової академії, курси наркомату закордонних справ і зовнішньої торгівлі. Вивчив фарсі, а також англійську, італійську, французьку, польську, французьку мови. Мав авантюрну вдачу – міг запросто прикрасити анкету вигаданими подвигами.

Дипломат і розвідник

В 1923–1925 роках Олександр Бармін працював генеральним консулом СРСР в Персії. Займав високі дипломатичні та зовнішньодипломатичні посади, зокрема головою всесоюзного об'єднання ”Автомотоекспорт”. Дипломатичну діяльність поєднував з роботою в розвідці. До середини 1930 років став резидентом Головного розвідувального управління у Франції, а в 1937 році – повіреним в справах СРСР в Греції.

Радянською країною котилася хвиля репресій, знищувалися відомі партійні та військові діячі. Як розвідник, Бармін прекрасно розумів, що йому не вибачать дружбу з Троцьким та іншими, вже розстріляними, партійцями. Помічав, що його приватне листування перевіряється, до робочого кабінету в посольстві таємно навідуються нишпорки. Коли надійшов виклик до Москви, зрозумів, що його арештують. Хоч вдома чекали сини, вирішив тікати закордон. Потім писав у своїх мемуарах: ”Що ж подумають мої хлопчики, якщо мене арештують по якомусь жахливому фальшивому звинуваченню? Вони повірять офіційному повідомленню. Ніхто не стане на мій захист, і я ніколи не зможу виправдатися. І я назавжди втрачу своїх синів. Я подумав, що тільки залишаючись за кордоном, буду мати шанс коли-небудь повернути їх і сказати їм правду”. Він повідомив начальство, що йде у відпустку і 18 липня 1937 року втік у Францію, де попросив політичного притулку.

Впливовий перебіжчик

Опинившись на Заході, Бармін виступав в пресі проти політики Сталіна, одним із перших висловив гіпотезу, що вбивство Кірова було справою рук Кремля задля розправи над когортою старих більшовиків.

Побоюючись за своє життя, Бармін у 1940 році перебрався до США. Про долю своєї матері й синів, що залишилися в СРСР, він більше ніколи не чув.

В Нью-Йорку подав заяву на статус політичного біженця і на громадянство США. Став першим радянським перебіжчиком такого високого рангу. Він знав чимало таємниць радянських вождів, але тим ніхто не зацікавився, адже в Америці ще не було розвинутої розвідувальної служби. Згодом наш земляк доклав зусиль до її створення.

Разом з іншими утікачами від комунізму працював перекладачем у центрі радіоперехоплення компанії Ен-Бі-Сі. У 1941 році Бармін пішов служити до американської армії. Газета ”Нью-Йорк таймс” відгукнулася публікацією ”Колишній російський генерал – рядовий армії Дядечка Сема”. Свою нову військову кар'єру знову почав будувати з нуля. В 1943 році вступив на службу в Управління стратегічних служб США, що заклало основи ЦРУ. Його залучали в якості спеціаліста по Радянському Союзу в рамках секретних урядових проектів. Отримав допуск до державних таємниць США. Разом із князем Оболевським переклали на англійську ”Посібник радянських партизанів”. Виявляв радянських шпигунів в американській армії. Так працював до 27 вересня 1944 року. В пресі розкритикував дружбу США зі сталінським СРСР, а тому довелося звільнитися. Захопився журналістикою, писав мемуари. Переконував читачів, що Радянський Союз є тоталітарною країною, що насаджує таку несправедливість і жорстокість, яких людство не знало з часів середньовіччя. ”Працюючи над книгою, – писав він, – я відчуваю, ніби ходжу по цвинтарю. Всі мої друзі і колеги вбиті. Те, що я живий, виглядає якоюсь помилкою”.

Олександр Бармін працював на різні журнали, а в 1948 році очолив російську службу радіостанції ”Голос Америки”. Працював там 16 років. В часи Холодної війни його антикомуністичні переконання були затребувані.

У 1959 році Бармін консультував віце-президента США Річарда Ніксона і його дружину Патрицію перед поїздкою до Москви, навчив ряду російських фраз. Ніксон писав: ”Хоч Ви не були з нами в поїздці по Радянському Союзу, хочу сказати, що її успіх значною мірою пов'язаний з Вашими зусиллями. Ті кілька російських фраз, яким Ви нас навчили, дозволив знаходити контакт з людьми… Дякую за терпіння і майстерність, з якими Ви нас навчали і терпляче підлаштовувалися під наш денний розклад”. З 1964 по 1972 роки Олександр Бармін працював старшим радником по радянських справах в Інформаційній агенції США. Отримав три нагороди від федерального уряду.

Зять Рузвельта

Цікавим складалося і особисте життя Олександра Барміна. В 1948 році він одружився на Едіт Рузвельт – внучці колишнього президента Теодора Рузвельта. Йому було 49 років, нареченій – 20, вона тільки що закінчила коледж. Для неї це був перший шлюб, для нього – третій. Проте у 1952 році вони розлучилися, хоч дружина була вагітною. Їхня донька Марго згодом стала відомим журналістом.

Олександр Бармін одружився ще раз – на російській емігрантці Галині Доманицькій, яка народила йому трьох дітей: Тетяну, Софію, Андрія. Помер наш земляк на католицьке Різдво 25 грудня 1987 року. Йому було 88 років. Дружина пережила його на 10 років.

На фото:
1. Дипломат і розвідник Олександр Бармін.
2. Його донька Марго Рузвельт.