Городищенському аграрному коледжу виповнюється 120 років. Він є одним із найстаріших навчальних закладів сільськогосподарського профілю в Україні. Звідси вийшли тисячі спеціалістів.

Поміщицька школа

Прообраз коледжу – Мошногородищенська сільськогосподарська школа першого розряду – була відкрита 1 жовтня 1891 року землевласниками Балашовими за ініціативою керуючого маєтком Михайла Філіпченка. Школа навчала дітей місцевих селян і службовців маєтку. Такого типу вона була першою на Правобережній Україні. Навчальний заклад мав свій статут і підпорядковувався міністерству землеробства. На утримання викладацького персоналу щорічно головне управління землевпорядкування і землеробства надавало по 3,5 тис. руб., а з 1910 року – 7 тис. руб. Решту коштів – до 10 тис руб, виділяли поміщики Балашови. З 1895 по 1911 рік витратили на школу 146 тис 470 рублів.

Школа ставила за мету готувати умілих практиків для усіх галузей сільського господарства. Курс навчання тривав 4 роки. Приймали хлопців від 14 років усіх соціальних груп, які за станом здоров’я були здатні виконувати сільськогосподарські роботи.

Навчальний рік розпочинався 1 жовтня і тривав до 1 квітня. Після закінчення класних занять учні проходили практичне навчання упродовж весни, літа й осені. Практику проходили у Маріїнській (Городищенській) економії, Софіївській молочній фермі, Софіївському плодовому саду й майстернях маєтку. Робочий день тривав близько 10 годин. В період практичних робіт учні користувалися повним утриманням від маєтку. Крім чотириразового харчування вони мали форму, постільну білизну й особисту поденну платню, яка видавалася по закінченні школи. Керівництво практикою здійснював один із викладачів-спеціалістів, завідуючі економіями, механік, старші учні.

За літо учні першого року навчання були зобов’язані зібрати гербарій, другого – колекцію комах. Для учнів організовували екскурсії на керамічний завод у Городищі, спиртовий та кінний заводи у Байбузах, лісове господарство, Мліївський плодовий розсадник Левка Симиренка. Учні також могли оглянути Мошногірський палац Балашових, парк, звіринець.

По закінченні школи випускники отримували дипломи, у яких були виставлені оцінки із таких предметів: Закон Божий; російська і церковнослов’янська мови; арифметика; геометрія з землемірством; географія; російська історія; природознавство; землеробство; городництво, садівництво й лісівництво; тваринництво; законознавство; чистописання; ремесло; практика по сільському господарству. Також спеціально вивчалося польове вирощування цукрових буряків – сировини для найбільш успішної й прибуткової у ті часи цукроварної промисловості. Оцінки виставлялися за п’ятибальною системою. Цікаво, що відмінникам ставили не п’ять з плюсом, а 5,5. За перші 20 років існування школи було випущено 262 спеціалісти, в середньому 13–14 осіб на рік. Пізніше для усіх бажаючих відкрили вечірні курси.

Навчання рятувало від голоду

Надалі в країні змінився політичний устрій, але школа сільськогосподарського профілю залишалася потрібною. Згідно постанови Наркомзему, 1920 року в Городищі було відкрито середній спеціальний заклад – агропромшколу. В 1928 році була перейменована в садогородній технікум. Готували молодших агрономів. У 1931 році в технікумі навчалося 119 учнів, зокрема 44 дівчини. У 1934 році навчальний заклад перейменували у сільськогосподарський технікум.

– Під час голодомору в нашому селі Дирдин багато дітей повмирало, тому у сьомий клас пішло дуже мало учнів, і нас розділили по школах у Хлистунівку і Городище, – розповідає 93-річна Ольга Чебітько. – У 1934 році я поступила в технікум. Хотіли навчатися 600 осіб, але здали екзамени тільки 109. З них сформували три групи по 33 учня. Жили ми у гуртожитку, кому не вистачало місця – тим у людей наймали квартиру. Нам давали їсти тричі на день, що було дуже важливо. У довоєнний період це був один із кращих і найбільш відомих технікумів в Україні.

Професію здобували практикою

– Під час війни німці у приміщенні садової школи влаштували шпиталь, – розповідає колишній учень, 85-річний Юрій Сук. – А заняття перенесли у Мліїв, у двоповерхову будівлю садстанції. Директорами були німець Флак і українець Семен Оксаніченко. Майбутніх садівників спочатку навіть не забирали на примусові роботи в Німеччину. Щоправда, кількість учнів була невеликою. Викладалися усі ті предмети, що і при радянській владі. Тільки не було Конституції СРСР і замість російської мови вивчали німецьку.

Садівничі премудрості учні здобували здебільшого на практиці. Працювали на полях, ягідниках, плодових садах Городища, Млієва, Валяви, Завадівки, Орловця. Дерева обкопували, підживлювали, підрізали, обприскували. Якраз завдяки молоді сади пережили війну. Інакше люди порубали б дерева на дрова, або їх понищила б ненажерлива гусінь...

Під час окупації у технікумі існували молодіжні антифашистські підпільні групи – прорадянські та націоналістичні. Одна називалася ”Ленінці”, а інша – ”Самостійники”.

– Між учнями технікуму відбувалися жорстокі суперечки, в яких брали участь націоналістичні гуртки і “ленінці”, – розповідав колишній учень Лучемир Бєлов. – Особливо гарячими виходили суперечки на історичні теми. Інколи все кінчалося загальною бійкою, за що нас якось навіть виселили з гуртожитку.

Після війни технікум швидко відновив свою діяльність і значно розширив навчальну базу. Упродовж наступних мирних десятиліть технікум активно розвивався, постали нові навчальні корпуси та два гуртожитки. Збільшилася кількість учнів, значно зріс викладацький рівень.

З 2010 року навчальний заклад має назву Відокремлений структурний підрозділ Городищенський коледж Уманського національного університету садівництва. Крокуючи у ногу зі стрімким часом, коледж вийшов за рамки суто аграрного профілю. Крім спеціальностей агронома і технолога, тут відкриті нові спеціальності: лісове господарство, бухгалтерський облік, фінанси, комерційна діяльність... Випускники можуть продовжити навчання у кількох вищих учбових закладах України, куди їх приймають відразу на третій курс денного навчання та на четвертий заочного.

На фото: Сільськогосподарський технікум, 1960-ті роки.

”Прес-Центр” № 39 (323), 28 вересня 2011 року.