Для матері найвищою нагородою є досягнення її дітей. Навіть якщо сама вона залишається в тіні, а всі промені сяючої слави дістаються дитині – вона щаслива тим і радіє більше за усіх інших. Тому складаючи шану якійсь видатній особистості, варто згадати добрим словом людину, яка подарувала життя, недосипала ночей, безкорисливо віддаючи себе дитині. Скільки б потім не було вчителів і наставників, найперша роль у вихованні належить саме матері. Тільки вона і ніхто інший нагородила дитя талантом, а своєю турботою, ніжністю, колисковою піснею пробудила найперше почуття прекрасного.

Напевно і не здогадувалася молода дівчина, коли виходила заміж за городищенського священика Степана Гулака-Артемовського, що згодом подарує світові майбутнього основоположника національного оперного мистецтва. Але була певною, що стане надійною опорою чоловікові, хорошою господинею і доброю матір’ю. І все це матушці Варварі вдалося. Як засвідчує запис у старій метричній книзі, 4(16) лютого 1813 року у подружжя народився синочок Семенко. Дуже жвавим росло хлоп’я. А як заспіває – ніби срібні дзвіночки задзеленчать. Радіє дитя, а матері то найліпша втіха.

Про сердечність сім’ї Гулаків-Артемовських красномовно свідчить факт, що виховували вони також і чужу дитину – з дитячих років проживав у їхній хаті Євдоким Шевченко – двоюрідний брат Тараса Григоровича Шевченка… Для чоловіка, своїх і чужих дітей завжди вистачало душевного тепла у матушки Варвари.

Коли Семенові виповнилося 11 років, батько відвіз його навчатися у Київське повітове духовне училище – продовжувати родинну династію священнослужителів. Боляче було матері розлучатися із сином, але переборювала себе, бо розуміла, що син мусить здобути освіту, щоб зайняти гідне місце у суспільстві, бути в пошані людей. Не відала тоді, що розлука вийде надзвичайно довгою…

У бурсі запримітили гарний голос хлопця. Він співав у Софіївському соборі, а пізніше, коли голос зміцнів і сформувався чудовий баритон, перейшов у хор Михайлівського монастиря. Невдовзі трапився щасливий випадок, який наблизив його до вершин музичної кар’єри, але значно віддалив від батьківського дому і неньчиної ласки. У Київ завітав композитор М.І.Глінка, який відбирав талановитих юнаків для придворної капели. Він запримітив і Гулака-Артемовського, якого забрав до Санкт-Петербурга. Навіть оселив у власній квартирі і особисто зайнявся його музичною та загальною освітою. Потім почалися концертні виступи, поїздка в Італію для удосконалення професійної майстерності. Повернувся звідти вже справжнім маестро… На жаль, більша частина його листування не збереглася до нашого часу. Але можна упевнено припустити, що про свої пошуки і досягнення він писав додому, і мати неодноразово перечитувала ті дрібно списані аркуші, журилася й раділа разом із сином…

Варвара Арсенівна, завдячуючи сину, змогла познайомитися із молодим, але вже відомим поетом Тарасом Шевченком. На прохання Гулака-Артемовського, під час своєї поїздки в Україну, той завітав у Городище передати щирий синівський привіт. Зустріч вийшла надзвичайно теплою, ніби між ненькою й сином. Адже Варвара Арсенівна вже тривалий час не бачила рідного сина, а тому у молодому гостеві прагнула уявити свого Семена. Тарас Григорович із дитячих літ ріс сиротою, а тому вдячно сприймав материнську любов від цієї жінки… Ту зустріч поет запам’ятав на усе подальше життя. Навіть перебуваючи на засланні, у листі від 1 липня 1852 року, запитував свого незрадливого друга: “Чи живе в Городищі твоя стара мати? Коли здравствує, то низенько кланяйся їй”.

С.С.Гулак-Артемовський увічнив своє ім’я, як видатний співак, актор, композитор... Але віддаючи йому усю належну шану, варто пам’ятати і про ту скромну людину, яка незримо завжди була біля нього, підтримувала найбезкорисливішим чином. Це його мати – Варвара Арсенівна Гулак-Артемовська.