Пам'яті уродженця Хлистунівки, учасника трьох війн і самодіяльного художника Кирила Михайловича Луценка (1914-2002)

Штрихи біографії

Народився Кирило 6 червня 1914 року в селі Хлистунівка в багатодітній робітничо-селянській родині. Батько – Михайло Микитович Луценко працював на залізниці. Мати – Тетяна Олександрівна господарювала вдома. Роботи хватало, адже в сім'ї було дев'ятеро дітей: Яків (1906 р.н.), Марія (1908), Іван (1910), Софія (1912), Кирило (1914), Наталка (1916), Мотрона (1918), Ірина (1920) та Ярина (1924). Родина жила дружньо, мала велике господарство і завдяки цьому пережила голодомор. Ніхто з дітей не помер.

Кирило, Яків та Іван ще в 20-х роках, одними з перших в селі, вступили до комсомолу. Був такий випадок. Коли будувався сільський клуб, хлопці вдома розібрали сінник, а дошки віднесли на будівлю. Мати їх за це вилаяла, але дошки вони не повернули.

Після закінчення Хлистунівської семирічки Кирило продовжив навчання у Корсунському училищі. Далі працював на місцевому підприємстві. У 1932 році юнака призвали до лав Червоної армії. У 1939-му – потрапив на радянсько-фінську війну. Під час бойових дій захворів малярією і тривалий час лікувався.

У 1940 році Кирило Луценко вперше одружився. Наступного року народилася донька Галина. В повоєнний час зв'язок з першою сім'єю обірвався. Відомо лише, що Галина проживала в Карелії і мала двох синів.

З початком Великої Вітчизняної війни Кирило знову був мобілізований до війська. Служив політруком в залізничних військах. А влітку 1945 року їх перекинули на Далекий Схід. Брав участь у розгромі мілітаристської Японії.

Велика Вітчизняна війна зачепила і його рідних. Брат Іван воював на фронті, був розвідником. Брат Яків і сестра Ярина були остарбайтерами, працювали на примусових роботах в Австрії.

У 1950 році Кирило Луценко одружився вдруге. В цьому шлюбі мав двох доньок: Тетяну і Людмилу. У 1950 році демобілізувався в чині полковника. Проживав із сім'єю в м. Перм. До пенсії працював на машинобудівному заводі ім. Дзержинського. А далі продовжив свою трудову діяльність на педагогічній ниві, адже мав чималий військовий стаж. До кінця 60-х років викладав допризовну підготовку юнаків у місцевій школі. Не раз згадував бойову молодість під час лекцій і зустрічей із школярами і студентами.

Художній літопис села

Ще з юнацьких років Кирило любив малювати. А коли вийшов на заслужений відпочинок – це стало улюбленим заняттям. Його тягнуло до мистецтва. Кирило Михайлович прагнув передати свої спогади і враження за допомогою живопису. Малював для себе і перші картини зберігав вдома. Частина з них була присвячена його малій батьківщині – Хлистунівці. Проживаючи далеко від України він намагався передати красу рідного краю та його історію через живописні полотна. З кожним таким сюжетом автор ніби повертався до батьківської хати, до села свого дитинства і юності. Особливо його цікавило, яким була Хлистунівка в минулому. І фантазія майстра народжувала мальовничі сюжети: ”Базар біля церкви”, ”Селянське подвір'я”, ”Вітряки поза селом”, ”Водяний млин”, ”Орачі” та інші.

В середині 80-х років, під час відвідин села, 15 картин на історичну і воєнну тематику самодіяльний художник подарував місцевій громаді. Зберігалися вони у приміщенні правління колгоспу ім. Котовського. В середині 90-х років, в зв'язку з реорганізацією колгоспної власності і фактичним розпадом колгоспу, приміщення залишилося без господарів. Без нагляду були і картини. В цій ситуації ініціативу проявила заступник директора Хлистунівської загальноосвітньої школи Ніна Миколаївна Дудник. Вона забрала картини до школи у створений педагогічним колективом і учнями кабінет народознавства. Картини стали змістовною частиною експозиції. Згодом, в зв'язку з необхідністю облаштувати кабінет інформатики, картини були вивішені в коридорі школи, створивши невелику галерею.

У 2000 році Кирило Михайлович востаннє побував у Хлистунівці. Він був задоволений тим, що картини знаходяться в надійному місці і виконують не лише естетичну, а ще й краєзнавчу і виховну функції.

А минулого літа картини ще раз поміняли прописку. Школа передала їх до Будинку культури, де створюється кімната історії села. Так було виконано волю автора, адже ще в 1985 році він хотів їх бачити саме в Будинку культури. Нині картини К.М.Луценка стали своєрідною візитівкою села. Вже п'ять років поспіль на обласному мистецькому святі ”Садок вишневий коло хати” вони презентують Хлистунівку.

Герой цього матеріалу можливо і не ”хрестоматійна” особа, але писати треба не лише про класиків, а й про самодіяльних майстрів. А ще цей текст може слугувати прикладом того, що розкрити свої творчі здібності можна в любому віці (зокрема і на пенсії), що Майстер повинен не забувати свою малу батьківщину і бути меценатом, що місцева громада повинна вміло зберігати і використовувати творчі дарунки своїх талановитих земляків.

На фото:
1. К.Луценко з дружиною. Фото 50-х рр.
2. Вчитель ДПЮ полковник К.М.Луценко. Фото 1965 р.
3-4. Картини К.М.Луценка
5. Картини К.М.Луценка у Хлистунівській школі. Фото 2009 р.