Якщо скласти рейтинг найшанованіших православних храмів Городищини усіх часів і епох, то одне із найповажніших місць безперечно буде належати Мліївській родинній церкві сім’ї Симиренків. Адже із нею тісно пов’язані багаточислені події життя нашого краю. У цьому храмі підносили свої щиросердечні молитви до Всевишнього кращі представники тогочасної української еліти, які часто гостювали у Млієві. Адже тут, у справжніх господарів Симиренків, Яхненків, Хропалів вони знаходили розуміння та підтримку. Тут отримували розраду для стомлених випробуваннями душ Павло Чубинський, Кість Михальчук, Олександр і Федір Кістяківські, Дмитро Григорович-Барський, чільні Громадівці, народники, організатори та керівники Чигиринського повстання та багато інших славних синів і доньок нашого краю. Цю землю освятив своєю присутністю Тарас Григорович Шевченко, який був щиро віруючою людиною, що не терпів жодної, в тім числі і релігійної, тиранії над українським народом ні з боку Польщі, а ні Москви. Отже цей храм є частиною не лише місцевої, а і всеукраїнської історичної спадщини.

Ось як у 1864 році писав про мліївську церкву Л.Похилевич у книзі “Розповіді про населені місця Київської губернії”: “Власники заводу Яхненко і Симиренко, облаштовуючи завод зразковий по зовнішньому та внутрішньому благоустрою, будучи самі благочестивими та богобоязненими людьми, потурбувалися і облаштуванням пристойного дому Божого. У 1858 році закінчена ними побудована дерев’яна церква в заводі, а також облаштований будинок для квартирування священо- і церковнослужителів та училище для дітей робітників. Для забезпечення ж на майбутній час утримання духовенства, новооблаштовані церкву і училище, благодійні власники заводу внесли в кредитні заклади достатні суми під постійні відсотки”. Далі говориться, що “Дерев’яна будова церкви обкладена з середини та із зовні цеглою, що дає їй вигляд кам’яної. Жалування із відсотків призназначено священику 120, причетнику 50 рублів на рік. Священик – Д.І.Орловський. Прихожан: чоловіків 824, жінок 871”. Храм був надзвичайно багатим, щедро оздоблений золотом, мав справжні козацькі хоругви.

Довкола церкви містився цвинтар, де були поховані представники роду Симиренків. У середині 1960 років бульдозером цвинтар був стертий з лиця землі, надмогильні мармурові пам’ятники позакопували у землю. 2005 року археологи встановили точне місцезнаходження багатьох могил. У пошуковій роботі користувалися давнім, створеним від руки, планом-схемою церкви й цвинтаря, який колись надіслала Тетяна Симиренко. Стали у пригоді спогади старожилів. Виявили 13 склепів представників роду Симиренків, Яхненків, Хропалів, близьких друзів їхніх родин, спеціалістів фірми.

В атеїстичному 1924 році більшовики перетворили церкву на клуб. Але у людських душах завжди жевріла надія про відновлення храму. Із 22 вересня 2000 року вічне слово Боже знову зазвучало у своєму домі. Служби правили у прибудові клубу. Релігійній громаді УПЦ КП ціною титанічних зусиль вдалося здолати черствість чиновників, вибороти законне право на володіння усім приміщенням. Прихожани сподівалися, що буде відновлена історична справедливість і, згідно Указу Президента України від 1992 року про повернення відібраних культових споруд тим, кому вони належали раніше, буде задоволене їхнє бажання та офіційне клопотання Тетяни Симиренко про повернення усього приміщення Мліївській релігійній громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Нащадок славетного роду Тетяна Володимирівна Симиренко була головною рушійною силою відродження храму. З далекої Канади вона активно закликала земляків до збереження історичної спадщини, ділилася унікальними документами. Після багаточислених звернень громадськості у 2005 році відновлення Симиренківської церкви було включене до державної програми “Золота підкова Черкащини”. Шкода, що Тетяна Симиренко не дожила до воскресіння рідного храму.

За весь час свого існування церква зазнавала як періоди розквіту, так і штучно влаштованого занепаду. Але кожен раз волею і прагненням людей знову і знову відновлювалася до життя.

Освячення відновленої родинної церкви сім’ї Симиренків відбулося 13 червня 2008 року. Церква носить ім’я Свято-Троїцької, належить до Української Православної Церкви Київського Патріархату.