Як солдатські вдови з Городищини писали листи Леоніду Брежнєву та Маргарет Тетчер

Рівно 30 років тому в селі Хлистунівка відбувалися зйомки одного з епізодів восьмисерійної документальної епопеї ”За все дорожче”. В центрі епізоду були сільські трудівниці-солдатки. Жінки, що втратили своїх чоловіків на війні і на біди яких влада довгий час не зважала. Аж поки не з'явився лист до Брежнєва, а згодом до Тетчер, а також сам фільм.

Завдяки ініціативі Горпини Мороз та її подруг по всій країні почали звертати більше уваги на солдатських удів. У кожному селі, селищі чи місті стало традицією вшановувати солдаток і всіх ветеранів війни, надавати їм різноманітні пільги та всіляко допомагати гідно доживати свій вік. Сьогодні про обставини тих подій розповідають діти головних персонажів: Зінаїда Яківна Мороз та Ніна Данилівна Довбня (Мороз).

Із спогадів Зінаїди Мороз: ”Моя мама була рада, що їй вдалося повернути громадськість до бід солдатських вдів”

Горпина Андріївна Мороз народилася 1907 року в селі Хлистунівка у багатодітній селянській родині. Ще до революції успішно закінчила церковнопарафіяльну школу. Голодного 1921 року померли її батьки і вона залишилася під опікою старших братів і сестер. У 1926 році вийшла заміж, а в перші дні колективізації розпочалася її трудова біографія. Працювала в полі, вирощувала цукрові буряки та інші сільськогосподарські культури. Коли почали організовувати ланки, її обрали ланковою, а пізніше й секретарем комсомольського осередку села.

Відповідальність у Груні була велика, бо очолювана нею ланка змагалася з ланками знаменитих п'ятисотенниць Марії Демченко та Марини Гнатенко із Старосілля – зачинателів відомого в радянський період стаханівського руху в буряківництві.

Ланка Горпини Мороз трохи не добрала центнерів до тієї кількості цукросировини, якої добилися героїні. Але все ж Горпину Андріївну направили в Крим підлікувати здоров'я.

Життя потихеньку налагоджувалося, в господі з'явився достаток, підростала розумниця-дочка Зіна. Аж раптом – війна. Чоловік Яків пішов на фронт і невдовзі загинув, а Горпина Андріївна зосталася жити вдовою.

Після війни владні мужі не дуже звертали увагу на солдатських удів, а вони – самотні чи з дітьми – майже всі терпіли жалюгідне існування. От і вирішила Горпина Андріївна звернути увагу начальства на себе та на таких же бідних удів, як сама. Пише вона лист-звернення в Москву самому Леоніду Брежнєву, Генеральному секретареві ЦК КПРС. Описує всю правду злиденного життя солдатських вдів у селі і просить вжити хоч якихось заходів, щоб виправити становище на краще.

Багато жінок підписалося під цим зверненням до уряду. Відіслала Горпина Мороз цього листа з надією, що її почують у Москві. Та тільки на початку листа зробила прикру помилку, написавши ”Дорогой Владимир Ильич Брежнев!" Але лист все одно до Москви не дійшов, його перехопили ще в районі. І тут почалося...

В село прибула комісія. Викликали Горпину Андріївну, почали її соромити та дорікати в наклепі на радянську владу. І що вам, мовляв, не вистачає у нашій квітучій державі, де всі люди живуть у достатках, ніхто не скаржиться, а ви такими дрібницями турбуєте товариша Брежнєва... Почали викликати жінок, які підписували листа. Ті перелякалися, стали відмовлятися від своїх підписів: мовляв, нас Горпина на це підбила. Всі боялись: не дай Боже ще посадять...

Та знайшлись розумні люди і серед партійних керівників. Вони знали правду про бідування солдатських удів, і ця правда все-таки дійшла до Москви. Спочатку в село приїхав московський кореспондент Герасимов і в ”Литературной газете” № 25 за 20 червня 1979 року з'явилась велика стаття ”Хлистунівські вдови”.

Тоді ж, у середній школі Хлистунівки, відбувся урочистий вечір. Лунали музика, пісні, вірші, виступали односельчани, ділилися спогадами самі солдатки. Були привітання, подарунки, короваї на вишитих рушниках, квіти. Це було дійсно ”свято зі сльозами на очах”. Люди віддали шану 117 солдатським удовам, які дожили до того часу.

Наприкінці вечора голова колгоспу Олександр Савелійович Біба, який ще з самого початку взяв активну участь у боротьбі за справедливість, вручив кожній вдові посвідчення такого змісту: ”Удові солдата (такій-то) навічно встановити наступні пільги: безкоштовно забезпечувати щорічно газом, одноразово на рік видавати 100 кг зерна, 1000 кг грубих кормів для худоби, доставляти паливо, орати город, молотити, позачергово ремонтувати житло”.

Ось такі позитивні наслідки мав лист до Леоніда Брежнєва від Горпини Мороз. А що ж подруги? Вони потім вибачалися перед Грунею і щиро дякували їй за те, що не побоялася погроз і сміливо стала на захист тих жінок, чоловіки яких віддали своє життя за визволення Батьківщини від нацистських загарбників.

Із спогадів Ніни Мороз: ”В нашій хаті знімали фільм, а на подвір'ї пив воду з криниці Євген Матвєєв”

Нині Ніна Данилівна – ветеран праці і дитина війни. Адже народилася вона в Хлистунівці під час окупації у 1942 році. Її батьки: Уляна Григорівна (1918 р.н.) та Данило Захарович (1922 р.н.) Морози були колгоспниками.

Війна чорним смерчем пройшлася по їхній родині. Нінина баба Домаха Мороз мала п'ять синів і всіх їх відправила на фронт. Чотири сини загинули: Сергій, Тимофій, Гнат і Данило (Нінин батько). А п'ятий, Степан, повернувся додому весь зранений.

Коли у 1968 році в центрі села звели Обеліск, меморіал пам'яті всіх загиблих на фронті хлистунівчан, баба Домаха була ще жива. Шановану жінку школярі підняли на руки й урочисто пронесли до пам'ятника, де серед 360 імен односельчан золотом сяяли імена її синів.

Повернувшись додому баба сказала онуці: ”Я під час війни отримувала похоронки на кожного окремо. Я їх і ховала тоді кожного окремо, тільки через якийсь період, і знову отримувала похоронку. А сьогодні я поховала всіх своїх синів знову разом…” Для старенької матері ця подія виявилася надто хвилюючою. Не довго вона протрималася після цього на білому світі.

Влітку 1979 року була доволі складна міжнародна ситуація. Був розпал ”холодної війни” і боротьби за мир та розброєння. США мали тоді намір розмістити у Великобританії свої ракети з ядерними боєголовками, а СРСР – всіляк засуджував цей крок.

В розпал тих подій виникла думка написати лист-звернення до прем'єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер. Чия це була ідея встановити вже важко. Можливо партійної організації села чи райкому партії, а можливо і самого ЦК КПРС. Відомо, що лист був надрукований у приміщенні правління колгоспу, а підписали його Горпина Мороз, Уляна Мороз та інші солдатські вдови села Хлистунівка.

Хлистунівські вдови зверталися до Маргарет Тетчер, як до державного діяча і матері. Вони закликали її з більшою відповідальністю ставитися до долі миру і не приймати американських ракет. Цей лист дійшов до Великобританії і був надрукований у лондонській газеті ”Морнінг стар”. Він знайшов жвавий відгук серед англійських прихильників миру і, особливо, жінок.

А наступного 1980 року в Хлистунівку завітала знімальна група з Москви. Серед гостей були режисер-документаліст, заслужений діяч мистецтв і лауреат Ленінської премії Ілля Семенович Гутман та народний артист СРСР, лауреат Державної премії СРСР Євген Семенович Матвєєв. У телевізійному літописі фільму ”За все дорожче” був також епізод про хлистунівських вдів та їхні листи.

Ніна пам'ятає, як у їхній хаті Морозів, зійшлися тоді жінки, такі ж, як і її мати, солдатські вдови. І була задушевна розмова: спогади про війну, про долю солдаток, про необхідність зберегти мир і не допустити нової війни. Цю розмову знімали на плівку. А потім всі вийшли на подвір'я і Євген Матвєєв попросив сам витягнути з криниці відро води. Він випив три кухля і сказав: ”Вот напился на Украине чистой воды из колодца. Вкусная водица. Надолго запомнится”.

19 лютого 1981 року відбулася Всесоюзна телепрем'єра фільму. На весь Радянський Союз прозвучав тоді заклик хлистунівських жінок шанувати солдатських вдів і берегти мир. А у 1984 році на адресу Морозів прийшла бандероль з Москви від Євгена Матвєєва. А в ній – велике фото (40х50 см) жінок їхньої сім'ї, зроблене артистом під час зйомок фільму. Це фото бережуть в родині й сьогодні.

Того ж року московське видавництво ”Искусство” випустило книгу ”Всего дороже. Сценарий многосерийного документального фильма”. Є в ній і сюжет про Хлистунівку і фото солдатських вдів села.

Сьогодні солдатських вдів залишилися одиниці. А тому сучасній владі необхідно ще раз перевірити їхній матеріальний стан і надати потрібну допомогу.

На фото:
1. Горпина Мороз. Фото 1920-х років.
2. Посвідчення солдатської вдови.
3. Три покоління сім'ї Мороз: солдатська вдова Уляна Григорівна (в центрі), дочка Ніна Данилівна та онука Людмила. Фото Є.Матвєєва, 1980 рік.