Історія в назвах колективних сільських господарств Городищини
Сто років тому, на початку XX ст., територія нашого краю входила до складу Російської імперії. Колективних господарств на селі тоді ще не існувало і відповідно вони не мали власних назв. Землі переважно належали поміщикам, а також селянам, мирянам, представникам духовенства. А тому і говорили: маєток чи економія графині Катерини Балашової, наділ селянина Петра Артеменка тощо.
Під час української національної революції 1917-1920 p.p. питання про землю і проведення аграрної реформи стали дуже актуальними. Українські уряди (Центральної Ради, Гетьманату П.Скоропадського, Директорії) намагалися його вирішити при збереженні індивідуальних господарств з певним перерозподілом земельної власності. Однак в перманентній боротьбі з більшовиками вони не встигли їх втілити в життя.
Що ж пропонували більшовики? Намагаючись переманити на свою сторону українське селянство, вони проголосили, що земля повинна належати тим, хто на ній працює. Гасло "Земля – селянам!" із ленінського "Декрету про землю", стало своєрідною агіткою при встановленні радянської влади на селі.
Однак вже в 1918 p., під час першого приходу більшовиків до влади на Україні, вони прагнули нав'язати селянству принцип колективного, артільно-комуністичного ведення господарства. Але більшість українського селянства виступало за індивідуальне господарювання. Саме тоді, в 1918 р. на Городищині з'являється перше колективне господарство – артіль "Праця" в с. Журавка. Воно було першим не лише в нашому краї, але й одне з перших на Україні.
В 1919 р. більшовики знову захоплюють владу на Україні. Була проголошена політика так званого "воєнного комунізму". Це був курс на "швидке, рішуче і тверде здійснення економічної диктатури пролетаріату", що в свою чергу повинно було наблизити до комунізму – найдосконалішого суспільства, раю для трудящих. На селі це супроводжувалося проведенням аграрної реформи. Проте лише частину конфіскованих земель отримало найбідніше селянство. Кращі землі залишалися в підпорядкуванні державних органів. До того ж часто обов'язковою умовою наділення землею власті ставили перехід до колективного її обробітку, організацію артілей і комун. Українське селянство відчувало себе ошуканим, що й спричинило масовий антибільшовицький опір.
Лише в серпні 1920 р. радянська влада в нашому краї установилася втретє: остаточно і надовго. Більшовицький уряд в умовах політичної кризи і господарської розрухи змушений був перейти в 1921 р. до нової економічної політики (НЕПу). Вона допускала оренду землі й застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах. НЕП відкрив перед селянами можливість вибору форм господарювання, і вони без вагань вибрали індивідуальне господарство. Проте держава продовжувала агітувати і всіляк підтримувати колективні господарства – артілі, комуни, ТСОЗи (товариства спільної обробітки землі).
В 1922-1923 p.p. такі господарства виникають і на Городищині. Це, зокрема, 4 ТСОЗи в Городищі ("Селянин", "Орач", "Серп", Комуна"), 4 ТСОЗи і артіль "Червоний шлях" у Вільшані, ТСОЗ "Світ села" у Млієві, артілі "Сівач", "Культура" і "Жнива" у Журавці. В 1925 р. – артіль "Плугатар" у Товстій. На середину 20-х p.p. таких господарств було ще небагато (в межах України лише 1,2%). Як бачимо, перші колективні господарства вже мали власні назви. Ініціатива при цьому йшла "знизу". Селяни самі обирали назву свого об'єднання, і це були прості слова, що характеризували хліборобську працю. Надалі цю ініціативу в селян відберуть партійні органи. Самі назви стануть часткою політики та ідеології комуністичної партії.
Під час НЕПу на Україні широко запровадилася кооперація. Вона гармонійно поєднувала індивідуальні і групові інтереси і навіть В. Ленін вбачав у ній простий і доступний шлях для селянства "при переході до соціалізму". Проте в 1928 р. новий лідер партії і держави Й. Сталін заявив, що колгоспи є "найбільш яскравим видом виробничої кооперації". На його думку соціалізм та індивідуальне господарювання були не сумісними. А тому було проголошено курс на прискорену колективізацію. І проводилася вона насильницькими методами. Відповіддю на супротив українського селянства було розкуркулення і голодомор 1932-1933 p.p.
Саме в той час, у кінці 20-х – на початку 30-х p.p. колгоспи з'являються і на Городищині. Першою ластівкою став колгосп "Прогрес" у Журавці, який об'єднав існуючі три артілі. В 1929 р. виникають колгоспи ім. Комінтерну (Комуністичного Інтернаціоналу) в Старосіллі, ім. Кірова в Петриках. В тому ж році 4 ТСОЗи в Городищі злилися в колгосп "Вільне життя". В 1932 р. він поділився на 3 сільськогосподарські артілі: "Червоний колос" (через 3 роки - ім. Ворошилова), "Червоні яри", ім. Шевченка. В 1930 р. колективні господарства Вільшани об'єдналися в колгосп "Соціалістичний шлях". В 1932 р. він розділився на 4 колгоспи: "Червоний шлях", "Соціалістичний шлях", ім. Шевченка та ім. Димитрова. 1931 став роком суцільної колективізації і у Млієві. Тут почали діяти артілі ім. Челюскіна, ім. Леніна, "Переможець" та промислова сільгоспартіль "Прогрес". Аналогічна артіль під назвою "Своя праця" з 1932 р. почала існувати у Старосіллі.
Отже, намітилися дві основні форми у назвах колгоспів: перша - це власна назва, що бралася в лапки ("Прогрес", "Червоний колос" тощо), друга - в честь визначного діяча (ім. Леніна, ім. Шевченка тощо). Аналіз перших назв свідчить, що єдиним, власне українським видатним діячем, ім'я якого допускалося в назви колгоспів, був Т. Шевченко. Ігнорувати його значення і вплив на українську історію і культуру радянська влада просто не могла. Інші іменні назви - це лідери комуністичної партії (Ленін, Кіров), Комінтерну (Димитров), герої радянського часу (Челюскін). Що ж до власних назв в лапках, то тут переважають слова "Червоний...", "Соціалістичний..." або аналогічні їм загальні поняття ("Прогрес", "Переможець" тощо). Всі ці назви мали ідеологічне навантаження. Вони пропагували комуністичний вибір і лідерів та героїв свого часу.
Влітку 1941 р. наш край був захоплений німецько-фашистськими загарбниками. Установивши окупаційний режим, нацисти не розігнали колгоспи, а вирішили їх використати для власних потреб. Однак сам термін "колгоспи" і їх більшовицькі назви вони не вживали. Німці називали їх колективними дворами за місцем розташування (Вільшанський, Мліївський тощо).
В 1944 р., після звільнення від фашистської окупації, почала відновлюватися мережа колгоспів. З'являються нові назви, відбуваються деякі переіменування. Ось назви того часу (1944-1950 p.p.): колгоспи (філії) "Прапор комунізму" в Журавці, ім. XII партз'їзду та ім. Димитрова в Городищі, "Більшовик" та "Червоний Жовтень" у Товстій, ім. Леніна та ім. XVII з'їзду ВКП(б) у Вербівці, ім. Петровського в Зеленій Діброві, ім 20-річчя РСЧА (Робітничо-селянської Червоної Армії) у Ксаверовому, "Комунар" у Орловці, ім. Молотова та ім. К. Цеткін у Петропавлівці, ім. Шевченка та ім. Сталіна в Хлистунівці та "Шлях Леніна" в Петриках.
Отже, в іменних назвах колгоспів ми бачимо нову традицію - на честь ювілеїв партійних з'їздів та радянської армії (ім. XII партз'їзду, ім. XVII з'їзду ВКП(б), ім 20-річчя РСЧА). В інших назвах ми зустрічаємо вище партійно-державне керівництво повоєнного часу (ім. Сталіна, ім. Молотова).
Повоєнне відновлення колгоспів відбувалося в дуже скрутний умовах. І це було пов'язано не лише з наслідками війни. Держава намагалася форсувати виробництво сільськогосподарської продукції, але капіталовкладення в с/г майже не здійснювалися і становили лише 7% загальгного обсягу асигнувань. Селяни, як і раніше, були фактично закріпачені державою. Намагаючись покращити ситуацію на селі, державне керівництво почало проводити всілякі реорганізації. Так, в 1950 р. в Україні розгорнулася кампанія по укрупненню колгоспів. Найвищі союзні інстанції вважали, що у великих господарствах можна ефективніше використовувати техніку, землю, трудові ресурси тощо. Проте чіткого плану проведення укрупнення не було, а колгоспників навіть не питали згоди.
Заходи по укрупненню колгоспів відбувалися і на Городищині. В 1950 р. в Городищі артіль ім. Шевченка об'єдналася з колгоспами ім. Димитрова та "Перше травня", 2 колгоспи у Товстій у спільний колгосп ім. Хрущова, 2 колгоспи у Вербівці в колгосп ім. Маленкова, 4 колгоспи у Вільшані в об'єднаний ім. Сталіна. Укрупнення колгоспів було проведено також у В'язівку, Петриках, Петропавлівці та Хлистунівці.
Серед назв укрупнених колгоспів ми бачимо нових лідерів партії (членів Політбюро ЦК КПРС) Хрущова і Маленкова. Смерть Сталіна в 1953 р. і зміна вищового партійно-радянського керівництва держави спричинила і появу нових назв колгоспів. Так, колгосп у В'язівку з 1954 по 1958 р. носив назву ім. Хрущова, колгосп у Петропавлівці з 1955 по 1957 р. ім. Булганіна, колгосп у Вільшані з 1956 по 1957 р. ім. Мікояна. Ще один колгосп у В'язівку з 1954 по 1958 р. ім. Маленкова.
Подальші переіменування колгоспів підтверджують думку про безпосередній зв'язок цих змін з політичною ситуацією в державі. В 1957 р. перша невдала спроба зміщення М. Хрущова закінчилася політичної інтригою з розгромом "антипартійної групи Молотова-Маленкова-Кагановича". Як наслідок: з наступного року з назв колгоспів зникають імена Мікояна, Маленкова, Молотова, Булганіна (вони були замінені на назви "Соціалістичний шлях", "Україна", ім. Кірова, "Перше травня"). М. Хрущов залишався першою людиною СРСР ще наступні 6 років. Але цікаво, що сам факт спроби його зміщення і критика на його адресу були ним враховані. В тому ж році з назв колгоспів зникає й ім'я самого Хрущова (колгосп у В'язівку був переіменований на ім. Петровського). А в 1960 р. зникає ім'я Сталіна.
В 1958-1967 p.p. відбувся цілий ряд інших переіменувань. Зокрема: у с. Валява колгосп ім. Будьоного перменовано на ім. Чапаева (1958), а згодом на "Перемога" (1960); у с. Товста колгосп ім. Ілліча (1956-1960) на ім. Щорса (1963); у с. Буда-Орловецька колгосп ім. Шевченка на ім. Жданова (1958); у с. Вербівка колгосп ім. Петровського на "Родина" (1964); у с. Вербівка колгосп "Україна" на "Росія" (1963); у с. Ксаверове колгосп ім. 20-річчя РСЧА на ім. Крупської (1960); у с. Орловець колгосп ім. Калініна на "Маяк" (1963), а з 1967 р. знову на ім. Калініна; у с. Петрики колгосп ім. Кірова на "Перше Травня" (1960); у с. Петропавлівка колгосп ім. Кірова на ім. Куйбишева (1963); у с. Хлистунівка колгосп ім. Шевченка та ім. Сталіна на ім. Котовського (1960); у с. Мліїв колгосп ім. Челюскінців та ім. Леніна на ім. Симиренка (1960); у м. Городище колгосп ім. Ворошилова та ім. XII партз'їзду в колгосп ім. Фрунзе (1968), а з 1963 р, після приєднання колгоспу "Політвідділовець" із Дирдина, у "Заповіт Леніна".
Розглядаючи ці зміни, виникає цілий ряд запитань: навіщо було одних "героїв" міняти на інших (Будьонного на Чапаева), або чим кращий Куйбишев за Кірова і т. д. Інші зміни викликають справедливе обурення, хоча їх можна пояснити. Це був початок наступу русифікації. Саме тому "Україна" стала "Росією", ім. Петровського "Родиной" (?!), ім. Шевченка - ім. Жданова.
Єдиною позитивною зміною в цих переіменуваннях є поява в назві колгоспу с. Млієва кращого представника місцевої історії, видатного вченого-садівника Л.П.Симиренка.
На 1967 р. на Городищині існувало 20 колгоспів і один радгосп. Наступні 20 років їх назви не змінювалися. Ось цей перелік із Довідника адміністративно-територіального поділу Черкаської області на 1 липня 1967 р.:
Колгосп ім. Горького, с. Журавка.
Колгосп ім. Жданова, с. Буда-Орловецька.
Колгосп "Жовтень", с. Калинівка.
Колгосп "Заповіт Леніна", м. Городище.
Колгосп ім. М.І. Калініна, с. Орловець.
Колгосп ім. Комінтерну, с. Старосілля.
Колгосп ім. Котовського, с. Хлистунівка.
Колгосп ім. Куйбишева, с. Петропавлівка.
Колгосп ім. Леніна, с. Мліїв.
Колгосп "Маяк", с. Зелена Діброва.
Колгосп ім. Мічуріна, с. Орловець.
Колгосп "Перемога", с. Валява.
Колгосп "Перше Травня", с. Петрики.
Колгосп "Правда", смт. Вільшана.
Колгосп "Радянська Україна", с. В'язівок.
Колгосп "Родина", с. В'язівок.
Колгосп "Росія", с. Вербівка.
Колгосп ім. Симиренка, с. Мліїв.
Колгосп ім. Тараса Шевченка, м. Городище.
Колгосп ім. Щорса, с. Товста.
Радгосп Вільшанського цукрокомбінату, с. Воронівка.
Аналізуючи ці назви, ми бачимо, що власне українськими, поза політикою та ідеологією, тут було лише два наіменування (ім. Симиренка та ім. Т. Шевченка). Всі інші були пов'язані з "героями" і символами радянського часу.
І лише в 1988 р., в розпал горбачовської політики гласності і демократизації, відбулося ще одне переріменування. Колгосп ім. Ворошилова (Ксаверове) отримав назву "Прогрес", а ім. Жданова (с. Буда-Орловецька) - "Зоря". Таким чином імена найбільш одіозних діячів із сталінського оточення були замінені на загальні поняття, із уже відомого радянського лексикону.
Наступні зміни назв колективних господарств на селі відбували вже в 90-х р.р. після розпаду СРСР і проголошення незалежності України. Реформування відносин власності на селі відбувалося при цьому досить повільно, було поверховим і непродуманим. Хоча разом з тим і привело до утвердження різних форм господарювання: кооперативних асоціацій, союзів селянських господарств, акціонерних та акціонерно-пайових господарств, фермерських господарств тощо.
Утворення незалежної Української держави і відмова від комуністичної ідеології спряли деідеологізації у власних назвах. Чергові переіменування були неминучими. І вони вже не були пов'язані з політикою чи ідеологією. Іініціатива при цьому поверталася до народу, до керівників та членів сільських господарств.
За минулі 14 років незалежності, після ряду реорганізацій, частина бувших колгоспів перестала існувати, а інша, в оновленому вигляді, існує і сьогодні. На 2005 рік сільське господарство району представляють такі колективні і приватні підприємства: TOB "Хлібороб" (с. Валява), АФ "Шульц" (м. Городище), СТОВ "Симиренківське" (с. Мліїв), СТОВ "Світанок" (с. Старосілля), TOB "Лани України" (с. Орловець), СТОВ "Тандем-плюс" (с. Орловець), СТОВ "Хлистунівське" (с. Хлистунівка), АФ "Ксаверівська" (с. Ксаверове), TOB "Агрозернотех" (с. В'язівок), TOB АФ "Перемога" (с. В'язівок), СТОВ "Вільшанка" (смт. Вільшана), TOB "Журавське" (с. Журавка), TOB "Дирдинське" (с. Дирдин), СТОВ "Вербівське" (с. Вербівка), TOB "Росток" (с. Петропавлівка), TOB "Горизонт" (м. Городище), ПП АФ "Валявська" (с. Валява), СТОВ "Золота рибка" (с. Вербівка), TOB "Альфа-Агро" (с. Калинівка), TOB "Конаг" (с. Калинівка), птахофабрика "Мліївська дільниця TOB "Петрус" (с. Мліїв) та деякі інші.
Про що ж говорять сучасні назви? Більшість із них названі за місцем розташування господарства. В цьому є добра прикмета до шанування рідного краю, місцевих топонімів, власної землі. Інші назви різні за змістом. Тут ми бачимо і власників господарства ("Шульц"), і напрям діяльності ("Агрозернотех"), і загальні поняття, що сосуються сільської праці ("Хлібороб", "Лани України") і розбудови молодої незалежної держави ("Світанок", "Горизонт" та інші).