Федір Кучер-В’язівський: художник, письменник і патріот
Федору Гавриловичу КУЧЕРУ йде вже 90-й рік! Він добре пам’ятає голодомор і війну, що припали на його дитинство і юність. Повоєнне життя теж було не легким. Все ж на долю не скаржиться, адже зміг себе реалізувати як самодіяльний художник, а останнім часом, ще й як письменник. Свої твори підписує Кучер-В’язівський, добавивши до прізвища місце народження. В живописі ж улюбленою темою стала Шевченкініана.
З чотирнадцяти років працював у колгоспі
Народився Федір 23 січня 1923 року в селі В’язівок у сім’ї селянина-середняка. Батько – Гаврило Корнійович (1902-1944) працював колгоспним садівником. Мати – Василина Кузьмівна (1897-1980) спочатку вчителювала, а потім була домогосподаркою. В родині було троє дітей, тож мав Федір двох братів: Йосипа (1921-1941) і Петра (1927-1994).
У 1930 році Федір пішов до затопилянської початкової школи, яка діяла на їхньому кутку. Весною 1933 року сім’я важко пережила голод. Та все ж ніхто з рідних не помер. Далі, до сьомого класу, Федір вчився в центрі села у так званій «міністерській» школі. З чотирнадцяти років почав працювати у колгоспі.
В кінці 30-х років батько Федора був призваний до Червоної армії. Брав участь у польській компанії та фінській війні. Лишився живий і повернувся додому. З початком Великої Вітчизняної війни Гаврилу Кучеру доручили супроводжувати колгоспну худобу при евакуації за Дніпро. Проте на лівому березі череда потрапила під німецьке бомбардування. Частина худоби загинула, а інша – розбіглася. Гаврило повернувся в село. Під час окупації змушений був працювати у німецькому «колгоспі». Він умів чинити шкіру й шити чоботи, а відтак, навчив цьому ремеслу й сина. Федір теж підробляв шиттям взуття. Коли почали забирати молодь до Німеччини, переховувався у знайомих у сусідній Воронівці.
Восени 1943 року молодих хлопців із В’язівка німці погнали під Будище рити величезні рови на березі Дніпра. Це була ділянка сумнозвісного «Східного валу». Але вже через день, вночі, Федір з товаришами втік додому.
Другу голодовку пережив солдатом у Астрахані
4 лютого 1944 року В’язівок звільнила Червона армія, а вже 13 лютого Федора і його однолітків викликали на збірний пункт. Два тижні хлопців поганяли по полю в рідному селі. Спали прямо в школі, покотом, один біля одного. Зброї було обмаль: одна гвинтівка на відділення та й і з тієї не довелося постріляти. Далі новобранці прокладали залізницю біля Ватутіного. Потім була Молдавія і лише за Прутом роздали гвинтівки і автомати. Федору з товаришем дістався один іржавий автомат з одним диском до нього. В першому ж бою хлопець отримав поранення.
Лікувався перший місяць у шпиталі в Черкасах, потім перевели у Астрахань. Там його й залишили служити у військовій частині, що займалася перевантаженням з пароплавів у вагони боєприпасів та інших товарів воєнного призначення, що надходили із США через Іран та Каспійське море. Були там і продукти: цукор, сухе молоко, тушонка, але «вантажникам» вони не перепадали. Харчували солдат погано. Весь час Федір відчував себе голодним. Того ж року батько потрапив до штрафного батальйону і невдовзі загинув.
У 1945 році Федора направили до Новочеркаська, а звідти – у Польщу. І знову він був «вантажником». Цього разу вантажили верстати з німецького заводу (це були землі колишньої Східної Пруссії) і відправляли їх у Дніпропетровськ. Тут хлопець захворів і потрапив до польського госпіталю. Після одужання був направлений на Західну Україну. Служив писарем при штабі у Чернівцях. Демобілізувався у 1946 році.
Музикант, бібліотекар і художник
Після демобілізації Федір Кучер поїхав на Полісся, де в той час проживала мати. Там і закінчив 10 класів. Далі вступив до Уманського сільськогосподарського інституту. Однак студентське життя не склалося.. Жити довелося на найманій квартирі. Багато часу віддавав заняттям, недосипав, голодував. Почала боліти голова, мучити безсоння, а коли прихопило серце – кинув навчання.
Повернувся на Городищину. Певний час шукав роботу. Ще з третього класу Федір навчився грати на мандоліні. Потім опанував скрипку, балалайку, гармошку і врешті – баян. Мабуть це зіграло свою роль і він все таки знайшов роботу. Шість років Федір Кучер завідував бібліотекою і вів драматичний гурток у Будинку культури села Орловець. За цей час заочно закінчив Київський культосвітній технікум.
Маючи фахову освіту Федір Кучер перебрався до Сміли. Працював спочатку завідувачем пересувним фондом при районній бібліотеці, а потім і завідувачем самої бібліотеки. У 1967 році одружився. Його обраницею стала Алла Семенівна Шапошник, зоотехнік смілянського радгоспу, родом з Луганщини.
Ще в школі Федір мав хист до малювання. Любив випускати стінгазети. По сумісництву з бібліотечною роботою захопився малюванням наочної агітації. Організував художню майстерню при міському паркові культури і разом з колегами-художниками працював в ній аж до пенсії. Але й на заслуженому відпочинку ще десять років працював художником при районній бібліотеці. Замовлення, при цьому, виконував вже вдома.
Серед безлічі офіційних замовлень Федір Кучер мав власне захоплення. Це портрети Тараса Шевченка. Він захоплювався Шевченком, добре знав його біографію, твори, збирав книги про нього. Більше десяти великих портретів Шевченка Федір Кучер подарував сільським бібліотекам Городищенського і Смілянського районів. А нині задумав добру справу: до 200-річчя з дня народження поета намалювати 200 його портретів! І частину з них уже завершив.
Свої художні твори розповсюджує власноруч
Писати Федір Кучер почав з 1960 року. Це були вірші і гуморески. При редакції смілянської районної газети «Червоний стяг» діяв літературний гурток, секретар якого опублікував перший твір Федора Кучера і зацікавив його літературною творчістю. Твори були різні і не всі з них можна було опублікувати в той час. Лише з початком незалежності України вони знайшли свого слухача. Так, саме слухача, адже почали звучати по радіо в програмі Лева Хмельковського. Читав він їх сам, як автор.
У 1998 році, за власний кошт пенсіонера, видав першу збірку гуморесок «Стрибок у гречку». Правда реалізувати її було не просто. В кіоски книжечку не брали. А дозвіл на такий спосіб розповсюдження в Черкасах не дали. Довелося реалізувати її власноруч і задарма. Роздавав збірку людям в автобусах і потягах на вокзалах у Черкасах. Федір Гаврилович переконаний, що книга не повинна лежати на місці, вона мусить шукати читача.
У 2008 році Федір Кучер видав дві книги гуморесок: «Сміймось, люди, на здоров’я!» та «Чинодрали й крючкотвори», а у 2010 році – книгу прози «Суєта чамренних». Це своєрідні «нецікаві бувальщини» із пережитого автором, які розвінчують окремі реалії «совєтской дєйствітєльності». Ці книги Федір Гаврилович розсилає сам до бібліотек столиці, обласних центрів, міст і сіл, з якими було пов’язане його життя. Нині вже завершена ще одна книга прози. Це будуть короткі публіцистичні твори, в яких серйозно, але й з гумором, автор висловлює власну думку щодо окремих питань нашої історії і політичного сьогодення.
Разом з дружиною Федір Гаврилович виховав трьох чудових дітей. Син Олександр (1968 р.н.) закінчив технікум при смілянському радіозаводі. Працював в районному відділі освіти. Як і батько гарно малює. Донька Оксана (1961) закінчила Канівський бібліотечний технікум. Як і батько працює в бібліотеці. Син Василь (1971) закінчив Кіровоградський інститут машинобудування. Живе в Одесі, працює приватним підприємцем. Має Федір Гаврилович вже й четверо онуків: Івана, Андрія, Антона і Анну.
Нині Федір Гаврилович Кучер – учасник бойових дій, інвалід війни ІІ групи, має урядові нагороди. А ще вважає себе патріотом і свідомим націоналістом. Він не бачить в цьому слові негативного відтінку. З першого дня створення був у смілянській міській організації Народного руху України, малював політичні плакати, що розвінчували Радянську імперію. Сьогодні він є прихильником ВО «Свобода» і, не дивлячись на вік, бере активну участь у заходах цієї організації.
На фото: 1. Ф.Кучер (крайній ліворуч) на військовій службі. м. Чернівці. 1945 р. 2. Ф.Кучер (в центрі у верхньому ряду) серед учасників драматичного гуртка. с. Орловець. 1953 р. 3. Ф.Кучер у міському парку. м. Сміла. 1961 р. 4. Ф.Кучер. м. Сміла. 1982 р. 5. Ф.Кучер дарує сільській бібліотеці портрет Т.Шевченка та книги гуморесок. с. В’язівок. 2008 р.