З давніх давен у нашому краї, як і по всій Україні, поряд з українцями оселялися представники інших племен і народів. За часів Київської Русі це були тюркомовні племена чорних клобуків. Згодом з’явилися литовці, поляки, росіяни та представники інших національних меншин. Їх потомки і сьогодні складають ту спільноту, що зветься українським народом. Частиною його були і євреї.
Вперше на українських землях євреї з’явилися в грецьких містах-колоніях Північного Причорномор’я і Криму в І ст. до н. е. З IX ст. вони оселяються в містах Київської Русі. Після монголо-татарської навали в XIV-XV ст. нова хвиля міграції євреїв із Польщі стала поширюватися на українські землі. Щодо нашого краю, то поява євреїв на Черкащині відноситься до XVI-XVII ст. Історичні документи свідчать, що єврейські поселення в першій половині XVII ст. існували вже у Корсуні, Черкасах, Умані. Стосовно території сучасної Городищини точних даних про появу євреїв не існує. Проте цілком ймовірно, що під час Коліївщини 1768 року, коли гайдамаками було вбито багато польської шляхти та євреїв, євреї в самому Городищі вже проживали.
Однак трагічні події гайдамаччини не відвернули євреїв від уже освоєних земель. Сприяла їх розселенню і політика Катерини ІІ, яка перша з російських самодержців дозволила їм вільно оселятися у південних просторах імперії.
Частка євреїв серед населення нашого краю значно зросла у ХІХ ст. Про їх кількість і розселення можна дізнатися точніше, оскільки збереглися архівні документи та дореволюційні статистичні описи і підрахунки. Так, в державному архіві Черкаської області є оригінали метричних книг із записами про народження, шлюб, розлучення, релігійні реєстри, розкладка відомостей податей різних єврейських громад нашого краю. Серед 13 існуючих на той час громад є і єврейська громада Городища (по ній нараховується 12 справ за 1846-1862 роки).
Єврейські громади здійснювали в межах свого розселення нагляд за виконанням приписів начальства, займалися розкладкою і виконанням податків, громадських зборів, податей, опікувалися пристарілими, покаліченими і хворими одновірцями, вибирали із свого середовища посадових осіб тощо.
Щодо статистики розселення то її можна прослідкувати зо трьома джерелами. Перше з них: «Статистическое описание Киевской губернии, изданое тайным советником Иваном Фундуклем» в 1852 році. Так, він свідчить, що в Городищі мешкало кріпосних селян – 2155 чол., вільних – 35, євреїв – 295 (тобто 13%), в містечку Вільшані відповідно – 1016, 31 та 340 (тобто 32%). Як бачимо, у Вільшані вони становили третину населення.
Другим, більш повним і цінним джерелом є «Сказание о населенных местностях Киевской губернии» Леонтія Похилевича за 1864 рік. Дані цього автора можна вибрати у таблицю, зробивши підрахунок відсотків:
Назва населеного пункту
К-сть населення
К-сть євреїв
% євреїв
Городище
Свинарка
Мліїв
Орловець
Орловецька Буда
В’язівок
Вільшана
9888
1992
4358
3940
906
4601
3731
3064
23
79
38
14
238
850
30
1
1,8
0,9
1,6
5
23
Слід зауважити, що в даній таблиці цифри по Городищу є об’єднаними, оскільки Л. Похилевич дає підрахунок по самому містечку та по поселеню цукрового заводу окремо. Свинаркою в дореволюційний час називалося село Петропавлівка. Що ж до аналізу цих даних, то ми бачимо, що євреї вже проживали не лише у містечках, а і в селах (хоча становили там незначний відсоток). Найбільша їх кількість проживала, які раніше, в Городищі і Вільшані. Порівняння із 1852 роком вказує, що у Вільшані кількість євреїв за 12 років збільшилася у 2,5 рази, а у Городищі більше ніж у 10 разів. Отже, можна сміло говорити, що це були єврейські містечка, де вказані представники становили майже третину чи чверть населення. Для порівняння вкажемо ще ряд міст і містечок нашого краю. Так, на 1864 рік євреї становили 9% населення у Черкасах, 32% у Звенигородці, 35% у Катеринополі, 46% у ІІІполі, 56% в Умані, 60% у Тальному, 44% у Корсуні, 25% у Чигирині.
Третім джерелом у вивченні цього питання є «Список населеных мест Киевской губернии. Издание Киевского губернского статистического комитета» за 1900 рік. Проте воно має свої особливості. Дані даються не по окремих населених пунктах, а лише по повітових центрах та центрах волостей. Більша частина сучасної Городищини входила тоді до Черкаського повіту і мала такі волості: В’язівська волость (із 11346 чол. жителів євреїв було 686 чол., тобто 6%), Городищенська волость (відповідно 25312 чол. і 2802 чол., 11%) та Орловецька волость (— 12208 чол. і 410 чол., 3%). Північно-західна частина району входила до Звенигородського повіту і мала там Вільшанську волость (із 16573 чол. жителів євреїв було 1953 чол., тобто 11%).
Єврейське населення завжди дбало про збереження своєї релігії та намагалось вирішувати питання про виховання і освіту свого молодого покоління. Так на 1900 рік єврейські синагоги були у Городищі (їх було З), Вільшані (2), Млієві (1) та молитвений будинок в Орловці. Що ж до початкових учбових закладів, то єврейська талмуд-тора була лише у Городищі. У 1910 році в містечку була закладена і єврейська лікарня. Вона мала 6 ліжок і утримувалася на суми коробочного збору. Лікарня надавала також допомогу з безкоштовною видачею ліків бідним євреям.У 1912 році вона стала земською. При ній була аптека і аптечний склад. Нині це приміщення районного військкомату і на будівлі ще видно викладений цеглою напис: «Еврейская больница».
В місцях проживання євреї селилися, як правило, в центрі і були досить активною частиною населення. Вони доклали чимало зусиль в питаннях соціально-економічного розвитку краю, особливо у сфері торгівлі і надання різноманітних послуг. Їм належали численні торгові лавки, крамниці, майстерні тощо.
Короткий, але досить цікавий опис житла, побуту і окремих традицій євреїв подає Володимир Чос: «Євреї проживали компактно, хати будували щільно одна біля одної. Подвір’я були маленькі, часто спільні на кілька родин. Підсобного господарства не тримали. Внутрішній устрій хати визначався родом занять власника. В хатах була тіснява, чистотою, за дуже невеликим винятком, не вирізнялися. Але якими б бідними та занехаяними не були єврейські хати, серед них не було жодної під солом’яною стріхою.
Побут євреїв мало чим відрізнявся від побуту робітників – вони теж дуже багато працювали. Старші люди відвідували синагогу. Молодь виходила в центр містечка. Між українцями та євреями відзначалося мирне співіснування, було багато приятелів, навіть поодинокі змішані шлюби. Особливістю побуту євреїв було шанування суботи. Того дня нічого не робили, взимку навіть не топили груби, а наймали для цього українських дітей, за гроші звичайно.»
Однак в роки громадянської війни і особливо за радянської влади кількість євреїв почала невпинно зменшуватися. Початок цьому поклали єврейські погроми 1918-1919 років. Так, єврейський погром у Городищі здійснили у травні 1919 року загони григор’євців, а вкінці липня того ж року – солдати Денікіна.
В 20-х роках радянська влада почала планомірну політику розселення євреїв. Цьому сприяло Всеукраїнське товариство землевлаштування працюючих євреї в (скорочено ОЗЕТ). Євреї переселялися в Крим, Запорізький, Криворізький округи УСРР та Біробіджанський район РСФРР. Одна із 19 філій цього товариства, що існували на Черкащині, діяла в Городищі.
Масове знищення євреїв було здійснене німецько-фашистськими загарбниками під час Другої світової війни. Свій «Бабин Яр» є і під Городищем, де фашисти знищили влітку 1942 року значну частину єврейського населення міста та сусідніх населених пунктів. Пам’яткою про цю трагічну подію є обеліск і братська могила на автотрасі Городище – Мліїв. Ще живі очевидці цієї події. Серед них Галина Артеменкоіз Млієва та Прокіп Лелека з Черкас. Ось, що згадує Галина Артеменко: «Німецька влада запропонувала всім євреям Городища взяти цінні речі і вийти на дорогу. Обіцяли, що відправлять до Палестини. Але це була смертельна пастка. Того дня всім жителям містечка заборонили виходити на вулицю. Лише з горища чи здалеку, з берегу річки, можна було побачити сумну і тривожну картину: колона з євреями рушила в напрямку до села Мліїв. І там, перед Млієвом, поруч дороги, вони всі були розстріляні.»
В повоєнний час кількість євреїв у Городищі була вже зовсім мала, хоча люди старшого віку пам’ятають, що до споруджений площі Миру у 1968 році в центрі міста ще були приміщення колишніх єврейських крамничок і майстерень.
Деякі із євреїв Городища емігрували навіть до Ізраїлю. Одна з них однокласниця моєї дружини. В середині 1970-х років, коли їй видавали паспорт, вона наполягла, що б її записали українкою, по матері. А коли з’явилася можливість покинути СРСР, то в нагоді став батько єврей і його прізвище.
Сьогодні про колишнє єврейське містечко майже ніщо не нагадує, окрім могил на кладовищах міста, та залишки окремого єврейського цвинтаря поблизу автовокзалу. І це лише частина колишнього кладовища, все інше попало під забудову дороги, автозаправки і самої автостанції. Вони зроблені на могилах. Серед декількох десятків кам’яних плит та монументів, що ще збереглися є написи на плитах: дати життя і смерті та російськомовні написи прізвищ та імен похованих. Крайніми датами є 1933, 1936, 1937, 1940, 1947 і 1957 роки. А серед прізвищ: Фурман, Штернберг, Архангородський, Жавотовський, Бродський, Богуславська, Шполянська та інші. До речі, деякі прізвища підведені білою фарбою і мають позначки про відвідування цих могил родичами. Отже, це історична місцевість і її треба зберегти, а ще краще впорядкувати. Це було б справедливо стосовно тих, хто був колись частиною історії нашого краю.
Чи залишилися євреї в межах сучасної Городищини? Офіційної статистики не існує. Дехто просто не афішує свою належність до них, особливо в родинах зі змішаним шлюбом. Є дані лише по громадській організації Черкаський благодійний єврейський фонд «Хесет дорот» («Турбота поколінь»). Вона має 14 підопічних у Городищі і 2 у В’язівку. Єврейські корені має жителька Вільшани Валерія Малютіна. Вона вже 20 років мешкає в селищі, хоча прописана в Києві. Єврейської національності і нинішній житель Хлистунівки реемігрант Михайло Каплун. Ще в молодості, працюючи на «Запоріжсталі», він одружився з молодою українкою Тетяною Дудник з Городищини. У 1980 році, вже дорослий син із сімє’ю, перший виїхав до Ізраїлю. Через рік забрав батьків і сестру. 16 років родина прожила в Ізраїлі і Канаді. Власне там, вже маючи канадське громадянство, лишилися діти і шестеро онуків. А пенсіонерів Тетяну і Михайла Каплунів ностальгія повернула на Україну. Вже декілька років вони із задоволенням господарюють у власній садибі у Хлистунівці.
В Хлистунівці проживає ще одна родина з єврейськими коренями. Це вчителька Жанна Коган та її донька Настя.
Підписи до фото:
1. Будівля райвійськкомату. У 1910 р. це була єврейська лікарня. Фото 2009 р.
2-3. Братська могила на місці розстрілу громадян єврейської національності у 1942 р. Фото 2012 р.
4. Реконструкція центру м. Городище. На задньому плані колишній будинок заможного єврея Салтанова. Фото 1968 р.
5-6. Залишки єврейського кладовища біля автовокзалу. Фото 2009 р