На початку лютого 1944 року територію Городищини було звільнено від німецько-фашистських загарбників. В районному центрі та селах краю починалась мирна відбудова. Зазвичай, до цього слова ми додаємо ”повоєнна”. Але ж війна ще тривала 15 місяців! Вона просто пішла далі – на захід і завершилася лише 9 травня 1945 року. Яким же був цей день на Городищині і як сприймалася звістка про Перемогу? Про це сьогодні згадують очевидці тих подій. Хлопці та дівчата, що пережили війну.
Марія Кирилівна Біла, 1927 р.н., проживала у Вільшані: ”Після закінчення трьохмісячних курсів трактористів при Вільшанській МТС я почала працювати на тракторі ”Універсал”. В той день, 9 травня, зранку, отримала завдання сіяти просо. Згодом на поле прийшов бригадир тракторної бригади Іван Чернишов. Він махнув рукою, щоб я зупинилась, а підійшовши ближче радісно сказав: ”Марія, іди на мітинг. Закінчилась війна!” Прийшла додому, але в чому ж іти? Взуття не було. Виручила сусідка, яка дала свої старі чоботи. Так ми з нею і пішли у містечко на мітинг Перемоги”.
Василь Павлович Гладкий, 1928 р.н., проживав в с. Мліїв: ”Про кінець війни я дізнався першим на своєму кутку Ожина. Вийшовши з двору помітив мотоцикліста, що їхав із Городища. Він підізвав мене і попросив, щоб я побіг у колгосп і сказав керівництву про закінчення війни. Я не біг – я летів. На подвір’ї колгоспу зустрів комірника Єгора Явтуховича Горідька. З радістю крикнув: ”Перемога! Кінець війні!” Єгор Явтухович поважно виніс з комори прапор і доручив мені почепити його на трансформаторі. Я миттю виконав завдання. Це був довгоочікуваний прапор Перемоги 9 травня 1945 року!”
Леонід Іванович Кирпатий, 1935 р.н., проживав в с. Ксаверове: ”9 травня 1945 року, по дорозі зі школи, я зустрів сусідку Марію Нещадим. Вона радісно повідомила: ”Війна закінчилася! Перемога!” Я побіг по під хатами і всім односельцям, які про це ще не знали переказував цю новину”.
Параска Тихонівна Мироненко, 1931 р.н., проживала в с. Моргунове: ”9 травня 1945 року, у сусідніх Петриках, люди почули по радіо про закінчення війни. Виконавець з сільської ради приніс цю звістку і у Моргунове. Про це почула і наша мати. Разом з нею, я і мій маленький братик, раділи і плакали, що нарешті кінець війні!”
Григорій Євменович Недоступ, 1938 р.н., проживав в с. Вербівка: ”Звістка про Перемогу зібрала жителів села у клубі. Прийшли всі: і дорослі, і малі. Навіть всі не помістилися. Тоді відкрили вікна і двері, щоб було чути й тим, хто стояв на вулиці. Виступили голова сільської ради та представник райвійськкомату. Вони й підтвердили, що Німеччина капітулювала і війна закінчилася. Люди раділи, обнімалися, вигукували: ”Слава Сталіну!”
Ольга Микитівна Підгрушня, 1928 р.н., с. Вербівка: ”Про перемогу 9 травня 1945 року я дізналася від подруги Ганни Смирнової, яка почула цю звістку по радіо. Нашій радості не було меж. Ми сміялися, співали, танцювали і були дуже раді, що настав кінець війні”.
Марія Миколаївна Степанова, 1936 р.н., проживала в с. В’язівок: ”Весна 1945 року була ранньою. До 9 травня відквітували сади, а біля школи росла висока трава. Уроки в той день відмінили і до школи почали збиратися люди на мітинг. Високий ганок колишньої Покровської церковно-приходської школи служив і трибуною і сценою. Гарно пам’ятаю, як бригадир, наш сусід дід Олійник, йшов босим по тій траві і гордо ніс червоного прапора. Я вперше бачила червоний стяг. Його полоскав теплий весняний вітерець. Вітерець Перемоги!”
Петро Павлович Яременко, 1931 р.н., проживав в м. Городище: ”Пам’ятаю, що 9 травня я орав кіньми город у сусідки. По шляху з містечка йшли дівчата, які з радістю переказали мені про кінець війни. Кинути роботу я не міг, тому продовжив орати, але працювалося мені значно легше. Радість гріла душу і добавляла сил. Ура! Кінець війні!”