За сьогоднішнім адміністративно-територіальним поділом в межах Городищенського району знаходиться 31 населений пункт. В майбутньому їх, на жаль, може стати менше. А ось в минулому навіть невеликий хутір був окремим поселенням. Проте політика визнання їх неперспективними та курс на укрупнення колгоспів (а з ними і сіл), що проводилися в 1950–60-х роках, призвели до зменшення кількості поселень. Прикладом може бути об’єднана Трихуторівка чи колишній Теплий Яр (нині частина с. Валява).
Проте мова не про кількість, яка змінюється, а про назви. Майже всі вони за свою історію не змінювалися. Виключенням є села Петропавлівка, що до 1916 року звалося Свинарка, а ще раніше – Трисаги та Ксаверове, що мало попередню назву Савелівка (до 1918 р.), а першу – Дубово.
Переважна більшість назв прозора і зрозуміла, а тому вкладається в одне пояснення: Городище – від старослов’янського ”град”, ”город”; Дирдин – від прізвища першопоселенців; Калинівка – від кущів калини і т.п. Проте є і ряд назв, пояснення яких до кінця незрозуміло. А тому й існує декілька версій. Це стосується сіл Воронівка, В'язівок, Журавка, Мліїв, Орловець, Товста і Хлистунівка. Своєрідним ”рекордсменом” є останнє, оскільки існує аж сім версій походження назви цього села.
Так, за переказами місцевих жителів спочатку помешкання в селі були лише на лівому березі і ця частина називалася Лемехівкою. Правий берег був багатий на кам’яні породи, зокрема граніт, який виходив в окремих місцях на поверхню. За цим каменем в село приїздили з різних повітів. А пізніше сюди виселяли засуджених на його видобування. За робітниками спостерігали наглядачі, які карали за непослух батогами (хлистами).
За розповіддю краєзнавця І.П.Гуріненка, існує ще й такий переказ, як одного разу через цю місцевість їхали чумаки. Стомлені довгою дорогою і спекою вони зупинилися на правому березі річки. Люди і воли почали жадібно пити воду. Місцеві стали ж говорити: ”Ти диви, як воду хлищуть!"
За іншим переказом, спочатку на шляху, яким рухалися чумаки, стояв лише шинок. Подорожні в ньому зупинялися і, якщо мали гроші, добре хлистали горілочку. Від того й майбутнє поселення назвали Хлистунівка.
Ще за одним переказом, по виїзді з села в напрямку В’язівка дорога йшла під гору і була в’язка, з грязюкою. Люди, що їхали цим шляхом волами чи кіньми, змушені були хлистати тварин підганяючи їх. Від того хлисту, наче б то, і пішла назва села.
Після повстання О.Пугачова у 1778 році в селі з’явилися різні секти розкольників – ”хлисти” і ”млихи”. На території поселення Новоселівки були знайдені перші згарища, які свідчать про перших поселенців, що прийняли віру ”хлистів”. Це ще одна версія щодо назви села.
За місцевою легендою, ще за часів козаччини, коли велася боротьба з ненависною шляхтою, між В’язівком і Городищем, на сучасних Хлистунівських землях, зав’язався запеклий бій між козаками і поляками. Довго і мужньо билися українські козаки з армії Богдана Хмельницького і таки захлиснули загін поляків. Від того це місце, а пізніше і виникле тут поселення, почали називати Хлистунівка.
І нарешті сьома, найбільш імовірна версія, виводить назву села від антропоніму – прізвища одного із першопоселенців. За переказом місцевої жительки Г.А.Ружин, на місці села спочатку був пустир. А одного разу заїхали сюди на конях гайдамаки: Ружин, Хлистунець і Багацький. Сподобалася їм місцевість і вирішили вони тут оселитися. Так з’явилися кутки Ружанівка, Багацьківка і Хлистунівка. Згодом назва останнього поширилася на все поселення.
Отже в основі першої версії апелятив ”хлист” – прут чи ремінний батіг. Наступні три версії мають в основі дієслово ”хлистати” у значеннях: пити жадібно, швидко воду чи горілку та підганяти тварин. За п’ятою версією в основі назви апелятив ”хлисти” – релігійна секта старовірів. За шостою – дієслово ”захлиснути” у значенні розгромити, перемогти ворога. І в основі сьомої – прізвище одного з першопоселенців.
На фото: Учасниця пошукової групи краєзнавчого гуртка Черкаської ЗОШ №32 Оля Борисенко під час експедиції до Хлистунівки.