Майже всі географічні об'єкти, що нас оточують мають свої назви. Наука, що їх вивчає називається топоніміка (від грецького topos - "місце", "місцевість" і onima - "ім'я"). Топоніміка - складова частина ономастики, розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Крім того, існує ще термін топонімія. Він означає сукупність географічних назв певної території. В запропонованій публікації зроблено спробу пояснити походження назв населених пунктів Городищенського району. Їх перелік дається в алфавітному порядку, а за основу щодо кількості поселень, їх статусу і сучасної назви взято останній довідник "Черкаська область. Адміністративно-територіальний поділ" (Черкаси, 1999).

Географічні назви населених пунктів утворюються або від загальних назв - апелятивів, або від власних назв - антропонімів (імен, прізвищ) чи гідронімів (водних об'єктів). Значна їх частина мають опосередковані назви.

Буда-Орловецька - село, центр сільської ради. Розташоване за 15 км. від районного центру та за 13 км. від залізничної станції Цвіткове. Заснування села відносять на початок XVIII ст.

Подвійний топонім. Перша частина назви - примітивна будова в лісі для виварювання поташу, смоли, дьогтю, деревного вугілля. Друга частина - територіальне розташування поблизу с.Орловець. Поташний промисел існував уже в XVI ст, а проіснував до кінця XVIII ст. Поташ (вуглекислий калій) використовували при варінні мила, виготовленні пороху, кришталю, при фарбуванні тканин, обробці шкіри, як калійне добриво.

Буда-Орловецька батьківщина Героя Радянського Союзу Д.К.Погрібного та єдиного в області кавалера чотирьох медалей "За відвагу" А.П.Руденка.

Поблизу села виявлено поселення трипільської культури (ІV-III тис. до н. е), ранньоскіфське (VII-VI ст. до н. е) та ранньослов'янське городище (VII-VIII ст. н. е).

Валява - село, центр сільської ради. Розташоване за 7 км. від районного центру та за 3 км. від залізничної станції Завадівка. Село відоме з кінця 30-х - початку 40-х рр. XVII ст. В 1768 р. населення брало активну участь у Коліївщині. У травні 1905 р. в селі відбувся виступ проти поміщика.

Походження назви села точно не встановлене, але, найімовірніше утворилося воно від "валежу", тобто вирубування лісу, який використовували перші поселенці цієї місцевості. До речі, село Валява є і в Чернівецькій області. Там його назву виводять від молдавського слова "валява", що означає долина. Етимологічний словник української мови має й інші значення слова "валява", зокрема - "купи, руїни" та "поле битви, вкрите трупами". [3,325]

Уродженцями села є український живописець, академік Г.Г.Лапченко (1801-1876), українська художниця О.Т.Павленко (1896-1991), український і російський поет, революціонер Л.К.Махиня (1890-1922) та Герой Радянського Союзу П.П.Яровий.

В селі та на його околицях виявлено поселення трипільської культури (ІV-III тис. до н. е), епохи бронзи (II тис. до н. е) і черняхівської культури (II-VI ст. н. е), а також кургани періоду бронзи та скіфів.

Вербівка - село, центр сільської ради. Розташоване на берегах р.Вільшанки за 20 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Сільській раді підпорядковане селище Кличкове. Виникло ймовірно у XVIII ст.

Назва походить від апелятива "верба" - дерево родини вербових.

Поблизу села виявлено поселення скіфського періоду (VII-IV ст. до н. е) та кургани епохи бронзи та скіфів.

Вільшана - селище міського типу, центр селищної ради. Розташоване на р.Вільшанці за 25 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Селищній раді підпорядковані селища Незаможник та Сагайдачне.

У письмових документах Вільшана вперше згадується у 1598 р. На картах французького інженера Г.Л. де Боплана, виданих 1650 р, вона позначена, як велике укріплене поселення. В роки Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Вільшана стала сотенним містечком Корсунського полку. Відомий дослідник Київської губернії Л.І.Похилевич (1864) відзначав, що "Вільшана була значним містом і славилася в окрузі щедрістю прекрасних земель і багацтвом жителів, так що склалася приказка: "Вільшана-кохана". [7,387]

Назва селища походить від гідроніма, тобто річки Вільшанки, на якій воно розташоване.

Із селища можливо походить полковник Максим Кривоніс, оскільки народна дума називає його Вільшанським. Уродженцем Вільшани є письменник М.Красюк (нар. 1943 р) та польський пейзажист Я.Станіславський (1860-1907).

На території селища виявлені археологічні знахідки скіфських часів (VII-VІ ст. до н. е), а за його межами поселення східних слов'ян (II-V ст. н. е).

Воронівка - село, центр сільської ради. Розташоване на обох берегах р.Вільшанки за 25 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Сільській раді підпорядковане село Дмитрове. Виникло ймовірно у XVIII ст.

Назва походить від апелятива "ворона" - птах родини воронових. Цю назву пояснив ще в середині ХІХ ст. Л.І.Похилевич: "Отримало назву, за переказом, від безлічі ворон, що знаходилися на високих тополях, якими обсажені сільські вулиці". [7,388]

Жителю села П.Т.Штаньку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Поблизу села виявлено поселення трипільської (ІV-IIІ тис. до н. е) і черняхівської (II-VІ ст. до н. е) культури, кургани епохи бронзи та скіфів.

В'язівок - село, центр сільської ради. Розташоване за 15 км. від районного центру та за 7 км. від залізничної станції Цвіткове. Село відоме з 1654 р. В 1899 р. селяни В'язівка піднялися на повстання проти поміщика, яке тривало майже сім місяців, але було придушене військами.

В основі назви апелятив "в'яз" - лісове дерево. В літературній мові воно зветься берест, а у говірках української мови має ще назви: в'яз, ілем, ільма та інші.

Біля села виявлено археологічні знахідки часів палеоліту, неоліту, трипільської культури (ІV-III тис. до н. е) та епохи бронзи (II тис. до н. е).

Городище - місто районного підпорядкування, центр району і залізнична станція. Розташоване на берегах р.Вільшанки за 67 км. від обласного центру. Міській раді підпорядковане село Набоків. Перші писемні згадки про місто датуються XVI ст. В 1527 р. воно було спалене татарами і відродилося лише через 106 років. Місцеві краєзнаці вважають, що місто існує ще з часів Київської Русі. Найбільш імовірною датою заснування при цьому називають 1049 р, коли за "Повістю врем'яних літ" князь Ярослав почав будівництво фортифікаційної системи на південно-східних рубежах держави. [16,3]

Назва міста походить від старослов’янського слова “град”, “город”. В часи Київської Русі городищами звалися поселення укріплені ровами і валами. Багато таких городищ було спалено і зруйновано нападами кочівників. Тому й не дивно, що після монголо-татарської навали на місцях руїн і згарищ зводилися нові поселення, а називали їх по-старому - городищами. Адже поселення з такою назвою є не лише в Черкаській області. Таких назв є ще 19 в одинадцяти областях.

За іншою версією, перша назва міста була "Городища". На його території існували городища: Бугаївка, Теличківка, Жабокрич… Наявність кількох поселень (городищ) на порівняно невеликій території і спричинили до такої назви.

Городище батьківщина поета-байкаря П.П.Гулака-Артемовського (1790-1865), композитора і співака С.С.Гулака-Артемовського (1813-1873), актора і драматурга І.А.Щоголєва-Тогобочного (1862-1933), політичного діяча Л.Л.П'ятакова (1888-1918) та багатьох інших видатних людей. Серед них четверо Героїв Радянського Союзу: М.Г.Василенко, Г.М.Лютий, М.В.Мамай, І.Ф.Медвідь.

В межах міста та на його околицях виявлені числені археологічні знахідки різних епох від періоду ІІІ тис. до н. е. і до VI-VII ст. н .е.

Дирдин - село, центр сільської ради. Розташоване за 7 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Виникло ймовірно у XVIII ст. В основі назви антропонім - прізвище Дирда. Колись село називалося Дирдин хутір. За словами старожилів заснував його один із поселенців на прізвище Дирда. Воно поширене серед жителів села і сьогодні. [12,2]

В с.Дирдин народився У.П.Жук (1887-1919) - учасник визвольного руху на Черкащині в перші роки ХХ ст, український письменник Олександр Лан (К.Ю.Коршак) (1897-1937) та Герой Радянського Союзу І.М.Ус.

Поблизу села виявлено поселення раннього залізного віку (І тис. до н. е) та кургани епохи бронзи та скіфів.

Дмитрове - село, підпорядковане Воронівській сільській раді.

В основі назви антропонім - чоловіче ім'я Дмитро. Ймовірно, що так звали першого поселенця, що заснував тут осаду у XVIII - на початку ХІХ ст. Колишня назва - Дімитрів хутів.

Журавка - село, центр сільської ради. Розташоване за 35 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Сільській раді підпорядковане село Тихі Верби. Найдавніші писемні відомості про Журавку відносяться до першої половини XVIII ст.

Існує декілька версій походження назви села. За першою, і найбільш вірогідною, в основі назви апелятив - "журавка", тобто самка птахів родини журавлиних. За народним переказом, в прилеглих до села урочищах, багатих водоймами і болотами, росли буйні верболози, очерети. Сюди прилітали навесні перелітні птахи і серед них - зграї журавлів. Гнізда вони вили на підвищенні, там де були перші оселі. Однієї осені зграї полетіли у вирій, а мати-журавлиха з одного гнізда залишилася з журавлятами. Проте вони не загинули. Всю зиму ними опікувалисся люди. А село з тих пір назвали Журавкою. [11,3]

Другий переказ пов'язує назву села з чумаками та словом "журитися". Село було засноване на пагорбі. І коли чумаки проїзджали цим шляхом, то часто журилися дивлячись на схил - чи воли витягнуть на таку крутизну вози навантажені мішками із сіллю? Можливо тому і назвали село Журавкою. [8,31]

Існує і третя версія. Назва, ймовірно, теж походить від апелятива "журавка", але з іншим значенням. В окремих областях так називають будь-яке джерело води.

Село Журавка батьківщина українського письменника Є.М.Кротевича (1884-1968).

На території села виявлено кераміку трипільської культури (ІV-III тис. до н. е), римські монети, могильник черняхівської культури (ІІ-VI тис. до н. е) та раньослов'янське поселенння (VII-VIII ст. н. е).

Зелена Діброва - село, центр сільської ради. Розташоване за 30 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Засноване ймовірно у XVIII ст. Зелену Діброву не раз відвідував Т.Г.Шевченко, приїзджаючи в гості до сестри Катерини, яка тут жила.

Назва вказує, що поблизу села знаходився прегарний дубовий ліс - діброва. У пам'яті старожилів ще жива згадка про пана Рогуцького, що володів селом і буцім-то дав йому таку поетичну назву. За іншою версією тут часто, по дорозі до Криму, зупинялися чумаки і саме вони нарекли цю місцину Зеленою Дібровою. [8,36]

Родом із села український історик, перший видавець і редактор журналу "Киевская старина" Ф.Г.Лебединцев (1828-1888), український живописець і графік Ф.С.Красицький (1873-1944) та український письменник Д.Ф.Красицький (1901-1990).

На території села і його околицях виявлено поселення трипільської культури (ІV-III тис. до н. е) та великий за кількістю курганів могильник скіфських дружинників.

Ільченкове - селище, підпорядковане Петриківській сільській раді. Засноване у XVIII ст.

В основі назви антропонім - прізвище козака, що першим звив тут осаду. Колишня назва - Ільченків хутір.

Калинівка - село, центр сільської ради. Розташоване на берегах невеликої річки Сріблянки за 22 км. від районного центру та за 6 км. від залізничної станції Цвіткове. Калинівка відома з другої половини XVI ст. В 1906 р. тут відбувся збройний виступ селян проти поміщика, який був придушений військами.

В основі назви села апелятив "калина" - рід кущів чи невеликих дерев з родини жимолостевих. Росте на вологих місцях по берегах рік по всій території України. Л.І.Похилевич описуючи це поселення відзначав, що воно: "оточене дубовими гаями в яких є і калина. За переказами, перші поселенці села прийшли із Полісся". [7,642]

Кличкове - селище, підпорядковане Вербівській сільській раді. Засноване на початку ХІХ ст.

В основі назви антропонім - прізвище Кличко. За переказами місцевих жителів цей підприємець налагодив у поселенні випуск сільськогосподарської техніки, зокрема круподерок.

Ксаверове - село, центр сільської ради. Розташоване за 25 км. від районного центру та за 4 км. від залізничної станції Цвіткове. Відоме з XVIII ст.

У 1905 р. в селі відбувся виступ селян проти поміщика.

Село декілька раз міняло назву. Спочатку воно називалося Дубово, потім Савелівка (до 1918 р) і далі Ксаверове. В основі першої назви апелятив "дуб" - лісове дерево, а в двох наступних антропоніми - імена Савелій та Ксаверія. Існує й декілька версій щодо походження цих назв. Першу з них ще у ХІХ ст. запропонував Л.І.Похилевич: "Називається також Дубово, тому що оточене дубовими гаями. Село перейменоване по імені Ксаверія Любомирського, що був першим володарем довколишніх місць". [7,642]

Наступні версії належать сучасним місцевим краєзнавцям. Одні стверджують, що за переказами, коли Ксаверія - донька польського магната Любомирського - вийшла заміж, поселення назвали її ім'ям. Інші говорять, що в того ж таки пана був робітник Савелій - тямущий, працьовитий, прив'язаний до цього села. Можливо, що саме з ним пов'язана друга назва. [8,35]

Поблизу села знайдено знаряддя праці доби енеоліту (ІІІ тис. до н. е).

Кудинівка - селище, підпорядковане Петриківській сільській раді. Засноване у XVIII ст.

В основі назви антропонім - прізвище козака, що першим звів тут осаду. Колишня назва - Кудинів хутір.

Мліїв - село, центр сільської ради. Розташоване у долині р.Вільшанки за 10 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Перша писемна згадка про Мліїв належить до 1499 р. Є припущення, що історія поселення сягає часів Київської Русі. В 1648 р. Мліїв став ранговим містечком гетьмана Б.Хмельницького, а невдовзі - центром Мліївської сотні Корсунського полку. У ХІХ ст. в селі були збудовані перші промислові підприємства, що були відомі далеко за межами краю. Тоді ж на околиці села з'явилися дослідницькі садові ділянки, що існують і сьогодні як НДІ садівництва ім.Л.П.Симиренка.

Поселення мало ще дві назви - Мгліїв та Імлів. Існують дві версії про їх походження. За першою, головною, в основі назви антропонім - це імена половецьких ханів. В літописі та пізніших історичних документах згадуються хани Томглій та Ітомглій. Історики припускають, що назва села походить саме від цих імен - Томгліїв, Імгліїв, Мгліїв, Мліїв. [17,2]

На думку автора, може мати місце і наступна версія. В основі назви апелятив - давньоруське і російське слово "мгла", українське "імла, мла", тобто темрява, туман, марево. Саме такою особливістю могла характеризуватися у давнину долина де з'явилися перші оселі.

В історії села знаменитими людьми є безперечно перший святий землі Черкаської Данило Кушнір (страчений поляками у 1766 р), підприємці і меценати Яхненко і Симиренко, родина вчених-садівників Симиренків, український поет Петро Ротар (1880-1906) та Герої Радянського Союзу І.С.Буркут, О.Ф.Гарань, В.П.Фесенко.

На території села і його околицях виявлено камінні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (40-13 тис. років тому), ранньої бронзи (II тис. до н. е), поселення трипільської (ІV-III тис. до н. е), скіфської (VІІ-III ст. до н. е), черняхівської (II-VI ст. н. е) та ранньослов'янської (VII-VIII ст. н. е) культури, а також кургани епохи бронзи і скіфів.

Моргунове - селище, підпорядковане Петриківській сільській раді. Засноване у XVIII ст.

В основі назви антропонім - прізвище козака, що першим звів тут осаду. Колишня назва - Моргунів хутір. До речі, і сьогодні третина жителів носить прізвище Моргун.

Набоків - село, підпорядковане Городищенській міській раді. Засноване у XVIII ст.

В основі назви антропонім - прізвище козака, який після скасування гетьманщини оселився тут. Давня назва - Набоків хутір. Донедавна найпоширенішими прізвищами жителів села були Набок та Набока.

Незаможник - селище, підпорядковане Вільшанській селищній раді. Засноване ймовірно у XVIII - на початку ХІХ ст.

В основі назви апелятив "незаможник", тобто незаможний селянин, бідняк. За переказом місцевих жителів у ХІХ ст. тут існувало церковне угіддя Топівське. В 1920-1921 рр. земля була розподілена комітетом незаможних селян (комнезамом) і на його місці утворилося товариство "Незаможник". Пізніше його назвали "Сівач", але за самим поселенням закріпилася перша назва.

Орловець - село, центр сільської ради. Розташоване за 15 км. від районного центру та 11 км. від залізничної станції Цвіткове. Село відоме в письмових джерелах із XV ст. В 1674 р. поблизу села відбулася битва, в якій три полки лівобережного гетьмана Самойловича на чолі з полковником Дмитрашком відбили напад 20.000 татарського корпусу, що допомагав правобережному гетьманові Петру Дорошенку.

Походження назви села точно не встановлене. Місцевий краєзнавець О.Московченко пропонує дві версії щодо її пояснення. Так, серед старожилів ще побутує і така простонародна назва села, як "Вирлівець". Оскільки село було розташоване на шляху, зручному для базарів і ярмарків, на яких не вщухала, вирувала торговиця, то ця назва можливо походить від слова "вир". Пізніше "вирлівець" перефразувався в "орлівець".

За другою версією село могло з'явитися ще в кінці ХІІІ - на початку XIV ст. і увібрало в себе назву козаків-орлів, які його заснували. Адже в перекладі з осетинської мови слово "черкеси" означає "орли". Заснувавши Черкаси на березі Дніпра частина черкесів розселялися і по його притокам, зокрема по Тясмину і далі по Медянці і могла таким чином дійти до сучасного місцезнаходження Орловця. [14,2]

Отже, більш вірогідною є перша версія, оскільки друга є досить сумнівною і суперечить першій.

Уродженцем села є український поет М.Л.Гаптар (1919-1988).

В межах села та на його околицях виявлено житло стародавньої людини, значна кількість пам'яток трипільської культури (ІV-III тис. до н. е), кургани ранньоскіфського часу (VІІ-VI ст. до н. е), знайдено римські монети ІІ ст. н.е. та скарб ювелірних виробів періоду Київської Русі, а також інші знахідки різних історичних епох.

Петропавлівка - село, центр сільської ради. Розташоване на берегах невеликої річки Широкий Берег за 10 км. від районного центру і залізничної станції Городище. Відоме з першої половини XVІІ ст. і згадується в документах часів Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. на чолі з Б.Хмельницьким.

Село декілька разів змінювало назву. Спочатку воно називалося Трисаги, потім Свинарка (до 1916 р) і далі Петропавлівка. Стосовно першої назви, то термін "сага" означає "затока на річці". На Полтавщині і Черкащині - "озерце біля річки". Можливо, що між трьома такими озерцями чи затоками і виникло перше поселення. В 1845 р. воно вже мало назву Свинарка і на думку істориків змінило її десь на початку ХІХ ст. Другу назву пояснив Л.І.Похилевич, вказавши, що воно "…перейменоване нинішньою назвою якимось вельможею, що убив тут на полюванні дику свиню або вепра". [7,630] Отже за селом було панське мисливське угіддя. У 1916 р. загальною сходкою жителів села, при погодженні з волостною управою, село було перейменоване на Петропавлівку, на честь апостолів Петра і Павла, церква яких існувала в селі із 1854 р.

Такиим чином в основі перших двох назв апелятиви - сага, свиня, а третьої - антропонім - на честь святих Петра і Павла.

Петропавлівка батьківщина Героя Радянського Союзу П.Д.Чуєнка.

Поблизу села виявлено поселення трипільської культури (ІV-III тис. до н. е), пізньої бронзи (II тис. до н. е), а також кургани епохи бронзи і скіфів.

Петрики - село, центр сільської ради. Розташоване за 30 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Сільській раді підпорядковані населені пункти: село Сегединці, та селища Ільченкове, Кудинівка, Моргунове та Трихуторівка. В 1905 р. жителі села брали активну участь у боротьбі проти поміщика.

В основі назви антропонім - чоловіче ім'я Петро. За переказами, назва походить від імен двох Петрів, які першими оселилися в цій місцевості і почали займатися хліборобською працею. [18,4]

На околиці села виявлено поселення доби бронзи (II тис. до н. е).

Сагайдачне - селище, підпорядковане Вільшанській селищній раді. Засноване ймовірно у XVII ст.

За свідченням старожилів поблизу села відбулася битва козаків Сагайдасного з ворогами. При цьому вказувалося і місце за березами де була козацька могила. Отже в основі назви антропонім - прізвище славного козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Поблизу села виявлено поселення і курган ранньоскіфського періоду (VІІ-VI ст. до н. е).

Сегединці - селище, підпорядковане Петриківській сільській раді. Засноване у XVIII ст.

В основі назви антропонім "Сегеда" - прізвище козака, що першим звів тут осаду. Колишня назва - Сегедин хутір.

Стадниця - селище, підпорядковане Товстівській сільській раді. Засноване ймовірно у XVIII - на початку ХІХ ст.

Назва походить від апелятива "стадо". За переказом місцевих жителів на цьому місці у ХІХ ст. розташовувалася одна з панських економій відомого поміщика Енгельгардта. Її спеціалізацією було тваринництво, зокрема велика рогата худоба. Тут утримувалося велике стадо корів.

Старосілля - село, центр сільської ради. Розташоване на берегах р.Вільшанки за 20 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Вперше згадується на карті французького інженера Г.Л. де Боплана в першій половині XVII ст.

Сама назва говорить про те, що в давнину це місце було заселене людьми. Це підтверджують і археологічні знахідки - залишки городища часів Київської Русі (Х ст). Жителі називають своє село Велике Старосілля на відміну від офіційної назви Мале Старосілля, що знаходиться у Смілянському районі. На думку місцевих краєзнавців в давні літописні часи, коли Ірдинь був судноплавним рукавом Дніпра, обидва Старосілля знаходилися у Мошногірському кряжі над Ірдинем. Замулення останнього й припинення по ньому судноплавства примусило частину старосільців переселитися туди, де вони живуть тепер. [13,2]

Уродженцями села є М.С.Демченко і М.В.Гнатенко - учасники так званого п'ятисотенного руху, що зародився в селі і поширився по Україні та за її межами. В Старосіллі також народився Герой Радянського Союзу Г.Г.Лялько.

В межах села і на його околицях виявлено поселення доби неоліту (V-IV тис. до н. е), знахідки епохи бронзи (II тис. до н. е), курган ранньоскіфського часу (VII-VI ст. до н. е).

Тихі Верби - село, підпорядковане Журавській сільській раді. Розташоване на берегах одноіменного струмка. Засноване ймовірно у XVIII ст.

В основі назви гідронім - назва струмка з поетичною і цілком зрозумілою назвою Тихі Верби.

Товста - село, центр сільської ради. Розташоване на берегах річки Товстянки за 27 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Сільській раді підпорядковане селище Стадниця. Засноване у XVIII ст.

В середині ХІХ ст. Л.І.Похилевич вказував, що поселення знаходиться "при струмку з тією ж назвою". [7,388] Отже в основі назви гідронім.

Друга, сучасна версія, пов'язує назву села з переказом, за яким чумаки по дорозі в Крим чи повертаючись назад, зупинялися на перепочинок біля місцевого шинку. Шинкаркою була огрядна, пишнотіла молодиця. Тож чумаки любили примовляти: "Де будемо відпочивати? - Звісно, у товстої". Так і з'явилася ця назва. До речі, місцеві старожили пригадують, що серед їхніх предків були також чумаки. Отже в цьому випадку назва походить від характеристики людини з надмірною вагою.

Поблизу села виявлено поселення періоду пізньої бронзи (II тис. до н. е) та ранніх слов'ян (VII-VIІІ ст. н. е), а також кургани епохи бронзи і скіфів.

Трихуторівка - селище, підпорядковане Петриківській сільській раді. Сучасну назву селище отримало вже в повоєнний час. А раніше хутірці носили прізвища сімей-першопоселенців: Гибалів, Ільченків, Різників. Виникли ці хутори ймовірно у XVIII ст.

Хлистунівка - село, центр сільської ради. Розташоване на березі р.Вільшанки за 8 км. від районного центру та залізничної станції Городище. Засноване ймовірно у XVIII ст.

В 1898 р. та в 1905-1907 рр. в селі відбувалися заворушення проти поміщика. В кар'єрі поблизу села є оголення сіро-рожевих гранітів, що поступово переходять в кварцеві монцоніти. Це породи докембрійського періоду і вони є цінною геологічною пам'яткою. [1,156]

Походження назви села точно не встановлене. Проте існує декілька версій. Так, за переказами місцевих жителів спочатку помешкання в селі були лише на лівому березі і ця частина називалася Лемехівкою. Правий берег був багатий на кам'яні породи, зокрема граніт, який виходив в окремих місцях на поверхню. За цим каменем в село приїзджали з різних повітів. А пізніше сюди виселяли засуджених на його видобування. За робітниками спостерігали наглядачі, які карали за непослух батогами (хлистами).

За розповіддю краєзнавця І.П.Гуріненка існує ще й такий переказ, як одного разу через цю місцевість їхали чумаки. Стомлені довгою дорогою і спекою вони зупинилися на правому березі річки. Люди і воли почали жадібно пити воду. Місцеві ж стали говорити: "Ти диви, як воду хлищуть!"

Таким чином, за першою версією, назва походить від апелятива "хлист" - прут, чи ремінний батіг, що використовується для верхової їзди, дресирування звірів тощо. За другою - від слова "хлистати", тобто пити жадібно, швидко.

Уродженцем села є Герой Радянського Союзу льотчик В.М.Ружин.

Поблизу села виявлено поселення трипільської (ІV-III тис. до н. е), черняхівської (II-VI ст. н. е) культури, ранніх слов'ян (VII-VIІІ ст. н. е), кургани епохи бронзи і скіфів та сарматське поховання (І ст. до н. е. - І ст. н. е).

Цвіткове - селище міського типу, центр селищної ради, залізнична станція. Розташоване за 21 км. від районного центру.

Своїм народженням селище зобов'язане залізниці. У 1876 році одна французька компанія заснувала її відрізок Знам'янка - Фастів. На ньому з'явилося депо, вокзал, чотири будинки. Ці роботи пов'язані з іменем графа Бобринського. У 1896 році постала ще одна залізнична гілка Цвіткове - Христинівка. Заснувався хутір Слобода, якому пізніше дали ім'я поміщика Митрофана Антоновича Цвіткова, на чиїх землях він розташувався.

Отже, назва селища походить від антропоніму - прізвища Цвітков. Проте старожили згадували ще одного Цвіткова - топографа, який працював на цій ділянці залізниці.

В 1906 р. в Цвітковому відбувся збройний виступ робітників станції і селян с.Калинівка.

Поблизу селища виявлено поселення чорноліської (IХ - VIII ст. до н. е) та скіфської (VI ст. до н. е) культури, кургани епохи бронзи і скіфів.

Підсумовуючи це дослідження ми бачимо, що більшість поселень району виникло у XVIII ст, частина - в попередні століття (ХV-XVII), а деякі - можливо існували ще з періоду Київської Русі.

Аналіз топонімів свідчить, що вони мають різноманітне походження. За видами серед них є гідроніми (Вільшана, Тихі Верби, Товста) та антропоніми (Набоків, Сагайдачне, Кличкове, Дмитрове та інші). Є серед них топоніми, що утворилися за ознаками природи, зокрема особливостями рельєфу і водних об'єктів (Тихі Верби, Зелена Діброва), за видами рослин (Вербівка, В'язівок, Калинівка та інші), за видами тварин (Воронівка, Журавка). Серед досліджених назв є і такі, що відображають соціальні фактори (Незаможник), вказують на ремесло чи заняття (Валява), культовий топонім (Петропавлівка) та деякі інші.

Джерела топоніміки можуть бути писемні (документи, книги, публікації) та усні (спогади, перекази). Вони й використані в цій роботі. У випадках коли назва поселення точно не встановлена, автор вказував усі можливі версії, в тому числі і власні. Отже крапку в цій темі ставити рано. Хотілося б щоб вона спонукала до нових пошуків та міркувань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Геологические памятники Украины. - К., 1985

2. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. - К., 1985

3. Етимологічний словник української мови. - К., 1982, 1989, 2003. - Т. 1-4

4. Історія міст і сіл УРСР. Черкаська область. - К., 1972

5. Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв населених пунктів України. - К., 2001

6. Кругляк Ю.М. Ім'я вашого міста (Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР). - К., 1978

7. Похилевич Л.І. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. - К., 1864

8. Тут наше коріння. Дидактичний матеріал з української мови для 9-11 класів на краєзнавчу тематику. - Черкаси, 2002

9. Черкаська область. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1999 р. - Черкаси, 1999

10. Янко М.Т. Топонімічний словник України. - К., 1998

11. Борисова Т. Де журавка ходила, там пшениця вродила // Вісник Городищини. - 1999. - 7 липня

12. Дирда М. Відродимо славу // Вісник Городищини. - 1990. - 5 січня

13. Зінченко О. Йдемо у майбуття // Вісник Городищини. - 2000. - 12 липня

14. Московченко О. Звідки назва землі Орловецької // Колгоспні лани. - 1990. - 1 листопада

15. Остапенко М. Глибоке коріння, широке гілля // Валявські джерела. - 2002. - 29 квітня

16. Палькова С. Городищу - 950 років // Вісник Городищини. - 1999. - 8 вересня

17. Черниш В. Минуле і сучасне Млієва // Вісник Городищини. - 2000. - 13 грудня

18. Чос В. Свято хліборобських сіл // Вісник Городищини. - 2003. - 19 липня