У радянські часи існував таємний план – на випадок особливого періоду Городище мусило стати... обласним центром.

Особливим періодом могла бути війна між СРСР і США. Через особливість рельєфу Городище має вигідне військово-стратегічне розташування. Черкаси, як потужний промисловий центр, перша ж атомна бомба перетворила б на згарище. Тому керування областю та мобілізація населення мали здійснюватися з Городища.

Місто розташоване у своєрідному "котлі", тому ударна ядерна хвиля не завдасть прямих руйнувань. Сюди у терміновому порядку мали переїхати керівники області та обласних силових структур. Розмістилися б у 4-поверховому готелі "Україна". Його спеціально для цього і побудували. Якби там були постояльці – їх негайно б виселили. При прямій небезпеці з приміщення готелю керівники спускалися б у сховище. Там розташовувались їхні робочі кабінети і заглиблений центр зв’язку. У військово-оборонних документах він значився під кодом Ч-223. Нині тут цех телеграфно-телефонного зв’язку №5 Черкаської дирекції ВАТ "Укртелеком". У працівників неможливо щось дізнатися про їхню роботу – посилаються на секретність.

– Справді, згідно з планом на особливий період, Городищу відводилася важлива роль, – говорить Олександр Щепак, перший секретар Городищенського райкому партії з 1987 по 1991 рік. – Йдеться не обов’язково про війну. Наприклад, якщо повінь прорве греблю Київського водосховища, то Дніпром летітиме така хвиля попуски, що зноситиме усе на своєму шляху. Дісталося б і Черкасам! Та все ж, у зв’язку зі складним міжнародним становищем, мусили дбати і про безпеку на випадок зовнішньої агресії. Ми проводили заняття з цивільної оборони. Там у підвалі готелю був і мій кабінет. Це невелика кімната площею приблизно 12–15 м2. Меблі були надзвичайно прості: стіл, стілець, ліжко. Підвал утеплений, має 2 поверхи углиб. У ті роки там було автономне електроживлення, подача повітря, запас їжі та води. Але гідроізоляція, напевно, була не дуже якісною. Тому відчувалася сирість, запах цвілі.

У 1957 році містечко Городище отримало статус міста, вулицям присвоїли офіційні назви, ввели нумерацію будинків. Але у зв’язку з укрупненням районів, указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року, Городищенський район було ліквідовано. Городище прикріпили до Корсунь-Шевченківського району. Втім, холодна війна змушувала владу вносити адміністративні корективи і навіть скасовувати власні рішення. Спливло якихось чотири роки, і 8 грудня 1966 року Городищенський район відновили знову! Він досі існує в незмінних межах. Почалася активна розбудова Городища. Через місто пролягла траса республіканського сполучення Київ-Дніпропетровськ-Донецьк, все більшу транспортну роль відігравала залізниця. Місцеві жителі навіть не здогадувалися, з якою стратегічною метою усе це робилося.

Півстоліття тому сучасний центр міста мав зовсім інший вигляд. Це був ряд старих єврейських крамничок і майстерень, які по вікна вгрузли у землю. У 1968 році їх знесли і створили площу Миру. Заасфальтували центр міста, зробили тротуари, звели адміністративні приміщення. У місті нарізали нові вулиці, з 1960 по 1970 рік городищани збудували собі 2564 приватні будинки. На місці, де у давнину був польський костьол, упродовж 1977–1980 років звели стратегічно важливий об’єкт – готель "Україна" на 90 місць із секретним вузлом зв’язку у підземеллі.

– Підвал під готелем займає утричі більшу площу, ніж сама будівля, – зазначає Анатолій Побігайло, з 1986 по 1991 рік – другий секретар Городищенського райкому партії. – Якщо обійти готель, можна побачити заасфальтований майданчик. Там 4-метрова товща залізобетону, тому підвал міг витримати навіть ядерний удар! Там міг працювати обком, облвиконком, обласне управління КДБ. Звичайно, апарат працював би у скороченому вигляді. Наприклад, секретарів розміщували в одному кабінеті. Передбачалося, що на особливий період центр цивільного захисту з Черкас переміститься до райспоживспілки. Облавтодор перебрався б до будівель райавтодору і так далі.

– Обком комсомолу мав переїхати до Мліївської садстанції, я туди їздив, перевіряв умови, – розповідає колишній майор КДБ Володимир Лелеко, який працював у "органах" із 1967 по 1990 рік. – Редакція обласної газети "Черкаська правда" перейшла б до приміщення районної газети "Колгоспні лани". Тому 1981 року в Городищі і збудували окреме приміщення друкарні й редакції, набагато більше, ніж у інших районах. Друкарня мала чеське обладнання. Обком партії повинен був перебратися до готелю "Україна". У підвалі – потужний центр зв’язку. Коли я працював у КДБ, то був на тому секретному об’єкті.

Коли розгорілася холодна війна, її символом для Городища став готель із засекреченим вузлом зв’язку. Коли припинилося протистояння між США та СРСР – розпався і Радянський Союз. Свідченням цієї події залишається недобудований райком. Нині ці два символи епохи стоять по обидва боки центральної площі.