Черкаська крапка в історії Квантунської армії

До осені 1945 року в усій континентальній Азії не було потужнішого військового формування, аніж Квантунська армія. Це було головне угруповання сухопутних військ Імператорських збройних сил Японії, зразкове елітне з’єднання, у якому за честь вважали служити найкращі офіцери-самураї Країни Сонця, що сходить. У 1930–1940 роках служба в Квантунській армії була не тільки надзвичайно почесною, а й давала можливість зробити чудову військову кар’єру, бо сам імператор вважав її солдатів непереможними.

Восени 1931-го Квантунська армія вторглася на територію Китаю і за кілька місяців без особливих зусиль окупувала гігантську частину цієї держави – провінцію Маньчжурія. В березні наступного року за підтримки штиків Квантунської армії тут було створено маріонеткову державу Маньчжоу-го.

Двічі – у 1938 та 1939 році підрозділи Квантунської армії порушували кордони СРСР – в районі озера Хасан та річки Халхін-Гол. Ця армія протягом всього часу війни між СРСР та Німеччиною залишалася прямою загрозою для радянського Далекого Сходу…

У серпні 1945 року Радянський Союз, виконуючи зобов’язання перед союзниками, оголосив війну Японії і перейшов у наступ. Радянських солдатів зустрів вогонь Квантунської армії, яка на той момент мала майже мільйон солдатів і об’єднувала сім сухопутних і дві повітряні армії та Сунгарійську військову флотилію з 25 кораблів. Головнокомандувачу Квантунської армії Оцудзо Ямаді оперативно підпорядковувалися ще й армія маріонеткової Маньчжоу-го, війська князя Де Вана з Внутрішньої Монголії та Суйюаньська армійська група. Грізна Квантунська армія, кістяк якої складали вишколені самураї, мала 1900 літаків, 1155 танків, 6260 гармат, а ще – потужну бактеріологічну зброю, найбільша кількість якої розміщувалася в місті Чаньчунь, де розташовувався штаб генерала Ямади…

Радянські війська розпочали бойові дії 9 серпня, а вже через 10 днів сталося те, що сколихнуло уяву всього світу, який пророкував, що війна з Японією триватиме до 1947 року. Вранці 19 серпня 1945 року над аеродромом Чаньчуня, де було понад 300 японських літаків, з’явилося 10 радянських літаків. 6 винищувачів зависли над аеродромом, контролюючи ворожі машини, а на посадкову смугу приземлилися ще три винищувачі й літак "Дуглас", з якого вийшов Іван Артеменко, полковник родом з Буди-Орловецької Городищенського району Черкащини, якому судилося поставити крапку в історії існування славетної Квантунської армії… Полковник увійшов до штабу японського генерала у супроводі двох капітанів-українців та старшини-росіянина й з порогу різко затребував капітуляції. Ошелешений Оцудзо Ямада спробував розпитати про причини такої самовпевненості візитера, але в цей час йому доповіли: до Чаньчуня наближається армада радянських важких бомбардувальників, а японські не можуть злетіти, бо ризикують бути збитими групою Артеменка… Японець намагався обговорити деталі капітуляції, але почув безапеляційне: "Диктувати умови можемо лише ми". Ямада перелякано запитав: "Ви що, зробите з Чаньчунем те, що американці зробили з Хіросімою?!" Полковник Артеменко випалив: "Так! Якщо не здастеся". Генерал приречено схилив голову і, витягнувши з піхов шаблю, передав її Артеменкові, визнавши себе його полоненим. Артеменко кілька секунд потримав шаблю й передав її Ямаді на знак поваги до генералової мужності. У відповідь Ямада подарував українцеві зі свого столу фігурку бойового слона, що біжить… Потім здали зброю офіцери японського штабу, й до наступного дня перед СРСР капітулювала вся Квантунська армія. За час боїв вона втратила 84 тисячі вбитими і понад 600 тисяч полоненими. Радянських солдатів загинуло близько 12 тисяч.

Штаб Квантунської армії став штабом Артеменка, і з будівлі зняли білий прапор з червоним сонцем, піднявши замість нього багряне радянське знамено із серпом та молотом. Новоспечений радянський штаб охороняв… спецвзвод японських самураїв, який приставив для охорони від терористів-смертників сам генерал Ямада. Причому біля самих дверей у почесну варту японський генерал поставив власного внука.

Вже другого дня західна преса рясніла заголовками про те, що полковник Артеменко змусив капітулювати Квантунську армію, а ще – про те, що він обіцяв… скинути радянські (неіснуючі!) ядерні бомби на голови японців. Розсерджений цим Сталін написав на нагородному листі, який представляв Артеменка до звання Героя Радянського Союзу: "Дати нижчу нагороду, щоб запам’ятав, коли у дипломатії можна казати "Так!" За капітуляцію Квантунської армії Артеменко отримав лише орден Кутузова. Але був щасливий іншим – помстився японцям за батька, про долю якого ще хлопчаком слухав розповіді довгими вечорами у рідному селі на Черкащині. Батько, Тимофій Артеменко, був офіцером царської армії і потрапив у полон до японців під час знаменитої битви за Порт-Артур… До речі, цікавий факт: одну з перших поразок під час радянсько-японської сутички на озері Хасан Квантунська армія зазнала від солдатів генерала Штерна, уродженця Сміли, а після остаточної поразки Японії акт про її капітуляцію від імені СРСР підписав ще один наш земляк – генерал Дерев’янко з Умані…

Військова кар’єра: полковник – рядовий – полковник

Взагалі-то на фоні тих пригод, які пережив за час війни уродженець села з Городищини, неотримання Героя Союзу видавалося дитячою забавкою. Іван Артеменко побував фактично в усіх найбільших битвах проти фашистів. На початку війни з Німеччиною він мінував Харків перед відступом радянських військ. Щиро переживав за долю цього міста, яке полюбив ще на початку 30-х років, коли приїздив сюди на пленум ЦК ЛКСМ (У) як член Шевченківського окружкому комсомолу на Черкащині… Під час боїв під Сталінградом вже мав звання майора й отримав третє поранення, а на Курській дузі керував оборонними роботами. У грудні 1943 року кар’єра полковника Артеменка різко обірвалася, причому трапилося це в рідних краях, де він відповідав за переправу 52-ї армії на правий берег Дніпра поблизу Черкас. Переправа не вдалася й Артеменкові за це змінили полковницькі погни на погони рядового солдата. Та вже невдовзі, посланий у розвідку в ворожий тил, Артеменко хоч і отримав під час "прогулянки" поранення, привів надзвичайно цінного язика – німецького обер-лейтенанта з планшетом, повним секретних карт. Отримав орден Слави і звання капітана, а вже невдовзі ще раз відзначився на рідній землі – написав текст ультиматуму, який було вручено військам Манштейна, оточеним у котлі поблизу Корсуня-Шевченківського.

9 травня 1945 року Артеменко салютував у повітря разом з іншими радянськими воїнами у щойно визволеному чеському місті Модра, а через два дні особисто взяв участь у арешті знаменитого зрадника, російського генерала Власова…

Історія післявоєнного життя полковника, який мав славу більшу, аніж Термінатор із сучасного американського кіно, була вже зовсім не такою гучною. Оселився на Харківщині, працював спочатку начальником цеху, а потім – головним енергетиком заводу. Зрештою вийшов на пенсію і, як і всі ветерани, почав отримувати копійки, даровані в Україні тим, хто захистив мир і врятував світ від неволі…

Івана Артеменка багато пов’язувало з нашим краєм: він народився в Буді-Орловецькій Городищенського району, був членом Шевченківського окружкому комсомолу на Черкащині, за невдалий штурм Дніпра біля Черкас його розжалували з полковників у рядові, а в Корсуні-Шевченківському він писав ультиматум німцеві Манштейну… Найбільша ж слава уродженця Черкащини чекала за кордоном – у Чехословаччині, де він брав участь у арешті генерала Власова, і в Китаї, де прийняв капітуляцію головнокомандувача Квантунської армії.