В 2009 році минуло 95 років від початку Першої світової війни. Але ми й досі знаємо про неї небагато. А про її героїв тим паче. Більшості відоме прізвище генерала О.Брусилова, окремі можуть назвати командирів Легіону Українських січових стрільців: М.Галущинського, Г.Косака та інших. А ось рядові герої війни нам зовсім невідомі. Один із них – наш земляк, уродженець с. Хлистунівка Юрій Якович Салій (1886 – 1972). Його доля стала нам відома зі спогадів доньки Ганни Юріївни та онуки Ольги Іванівни.
В армії він здобув освіту, а на війні став героєм
Народився Юрій в простій селянській сім’ї в Хлистунівці (тоді село Черкаського повіту Київської губернії). В його родині був ще старший брат Йосип та сестри Івга, Ярина і Марфа. Сім’я жила бідно і освіту в дитинстві хлопець не отримав.
При досягненні повноліття Юрій був призваний до царської армії. Хоча його друзі, хто був багатіший, до війська не потрапили. Служив молодий солдат у м. Самара в артилерійській частині. Був зброєносцем у одного генерала. Саме останній і навчив хлопця грамоті. Юрій міг читати і писати. Пізніше багато займався самоосвітою і навіть коли його донька навчалася в 10 класі він допомогав їй розв’язувати задачі.
Під час відпустки Юрій приїздив до Хлистунівки. В сім’ї збереглися декілька фото того часу. На одному із них Юрій у військовій формі з відзнакою ”Кращий стрілець”, полковим знаком та ювілейними медалями до 100-річчя Вітчизняної війни 1812 року та 300-річчя дому Романових. Повертаючись до Самари Юрій забрав із собою сестру Марфу. Там вона допомагала йому по господарству. Там же брат і видав її заміж.
Під час Першої світової війни Юрій Салій воював разом з генералом. Двічі, під час важких боїв, ризикуючи власним життям, він врятував генералові життя. За ці та інші подвиги Юрій отримав бойові нагороди. Особливо цінними із них є чотири Георгіївські хрести. Ця відзнака ордену Святого Георгія була найвищою нагородою, яку міг отримати солдат чи унтер-офіцер. Георгіївські хрести мали чотири ступені. Нагородження відбувалося тільки почергово і починалося з нижчого 4-го ступеня. При цьому хрести 4-го і 3-го ступенів виготовлялися із срібла, а 2-го і 1-го ступенів – із золота.
На все життя він зберіг мужність і любов до книг
У 1918 році, по закінченні війни, він повернувся в рідне село з нагородами. Саме тоді була зроблена віньєтка, на якій ми бачимо погруддя Юрія Яковича в чорному профілі з чотирма хрестами і п’ятьма медалями. Ця віньєтка збереглася, а от аналогічне фото з бойовими нагородами на жаль ні. Його добре пам’ятають члени родини, але один із онуків Федір цю пам’ятку не зберіг.
Під час війни громадянської, що тривала ще майже два роки, Юрій до ворогуючих формувань не приставав. Навіть встиг одружитися. Одного разу, на весіллі у товариша, він був боярином, а його майбутня дружина – дружкою. Згодом вони зіграли своє власне весілля. Дружиною Юрія стала дівчина Палажка, яка працювала служницею священика у сусідньому В’язівку.
У 1920 році, коли остаточно утвердилася влада більшовиків, Юрія забрали до Черкас і посадили в тюрму. Відсидів він там один рік. Після повернення в село почав працювати на залізниці в Городищі. А в родині з’явилися діти: Віра (1921), Ганна (1926), Іван (1928).
Під час голодомору Юрій Салій, разом з товаришами, виїхали залізницею на Схід. Хотіли поміняти коштовності на борошно. У його товаришів були золоті прикраси, а в нього – Георгіївський хрест. Обмін вони зробили у Дербенті, проте при поверненні в Україну у них все відібрали. Повернулися ні з чим. Інші три хрести були сховані під стріхою. Хизуватися ними чи відкрито зберігати тоді було небезпечно. Герої царського часу не були в пошані. Через декілька років сталася пожежа. Стріха згоріла і дах треба було перекладати. Орденів під час цієї події не знайшли.
В роки Другої світової війни Юрій Якович перебував в окупації. За віком його до армії вже не брали, а тому господарював вдома. Німці його теж не чіпали. Однак напередодні звільнення фашисти змусили його підводою возити харчі зі складу в Млієві до Хлистунівки для охоронців мосту через річку Вільшанку. Більше тижня Юрій Салій виконував цей примусовий обов’язок, а одного ранку не виїхав з двору. Того ж дня на подвір’ї з’явився німець і побив його нагайкою. Після цієї екзекуції Юрій Якович втратив око.
Після війни Юрій Салій вже не працював. Був пенсіонером: порався по господарству, багато читав і онуку Олю навчив читати ще до школи.
Помер Георгіївський кавалер у 1972 році, на 86 році життя. Похований в рідному селі. Із дітей героя живе нині в Хлистунівці Ганна Юріївна. Син Іван Юрійович прожив до 1983 року. Працював у колгоспі. В його сім’ї троє дітей і четверо онуків, які живуть в с. Будище Черкаського району. Донька Віра Юріївна прожила до 1998 року. Все життя вчителювала. В її сім’ї четверо дітей, вісім онуків і чотири правнуки. Вони живуть в м. Житомир. Ганна Юріївна в молодості закінчила залізничне училище, працювала спочатку на паровозоремонтному заводі, а потім довгий час на Городищенському цукровому. В її сім’ї одна дитина, двоє онуків і один правнук. Останні живуть в м. Черкаси. Ганна Юріївна пригадує, що через рік після смерті батька по телебаченню була передача з Оружейної палати Кремля. В одному із залів диктор зачитала частину прізвищ кавалерів Георгіївського хреста, що були вказані на стенді. Серед інших прозвучало і прізвище її батька – Салія Георгія (Юрія) Яковича.
На фото: 1. На початку служби. Фото 1912 р. 2. Перші нагороди. Фото 1913 р. 3. Віньєтка з нагородами. 1918 р. 4. Юрій Салій з дружиною і донькою. Фото 1930 р.