Михайло Філіпченко перетворив Мошногородищенський маєток на прибуткове підприємство

Розквіт Мошногородищенського маєтку був пов’язаний перш за все з ім’ям управляючого справами Михайла Єфімовича Філіпченка. Власники маєтку Балашови жили у Санкт-Петербурзі у власному домі на елітній Гороховій вулиці. Проводили час серед великосвітського блиску і розкоші. А реальною турботою про добробут і прибутковість маєтку опікувався управляючий. В різні роки справами керували: Ягницький, Яровий, Крітський, Філіпченко, Крижанівський, Штепан. Якраз вони і дбали про наповнення банківських рахунків власників маєтку, про розвиток на довіреній території сільського господарства, промисловості, освіти, медицини… Михайло Філіпченко до цієї справи мав справжнє покликання, був талановитим агрономом, господарником і організатором.

Агрономія відкрила студенту перспективи

Коріння роду Філіпченків походило з ніжинських країв. За сімейними переказами, родовід почався з козацького писаря війська запорізького на прізвище Пилипенко. Але після 1654 року нащадки писаря русифікували прізвище на Філіпченко.

Михайло Філіпченко народився у 1849 році. У його батьків було шестеро дітей – порівну синів і доньок. Коли помер батько, старша сестра вже мала власних дітей, а меншій не виповнилося й року. Пенсія у матері була невеликою, але усі діти отримали освіту за казенний кошт.

Початкову освіту Михайло Філіпченко здобув у другій Санкт-Петербурзькій гімназії. У своїй професійній кар’єрі вирішив наслідувати старшого брата Олександра. Той був агрономом, упроваджував передові методи тваринництва, писав наукові роботи, з 1892 року перебував старшим спеціалістом при міністерському департаменті землеробства. Михайло закінчив Петровську землеробну і лісову академію у Москві (тепер сільгоспакадемія імені Тімірязєва). Навчання мало живу, активну форму, заохочувалися диспути, на яких читалися, обговорювалися та критикувалися студентські роботи. Крім лекцій, студенти отримували багатий практичний досвід на дослідних полях та в лабораторії. Талант Михайла Філіпченка відзначали викладачі. Професор Іван Стебут узяв перспективного студента до себе асистентом на кафедру землеробства. Після закінчення навчання, тільки його та ще одного випускника на прізвище Власов, залишили “кандидатами”. Говорячи сучасною термінологією – прийняли до аспірантури з правом наступного викладання в академії.

Енергійний управляючий

Практична агрономічна діяльність Михайла Філіпченка розпочалася у 1873 році в Саратовській, а потім Орловській губернії, де він завідував приватним господарством. У 1875 році зайнявся будівництвом та поширенням сільськогосподарських машин, керував будівництвом техніки на фабриці Еміль Лінгарт в Москві.

На Черкащині яскраво розкрився талант Михайла Філіпченка, як вченого-агронома. З його ім’ям пов’язаний розквіт Мошногородищенського маєтку. Подейкують, що власникам маєтку панам Балашовим довелося розіграти мало не детективний сюжет, щоб у 1886 році переманити до себе такого тямущого спеціаліста. Маєток був обширним (більше 40 тисяч гектарів), але занедбаним, збитковим. Поєднання організаторських здібностей з усебічними науковими знаннями допомогли Філіпченку за 11 років перетворити маєток на зразкове підприємство. Лани і ліси господарства стали своєрідною лабораторією вченого, на яких нові агрономічні засоби перевірялися відразу на ділі. Наприклад, вирощування власного посівного матеріалу цукрових буряків допомогло звільнитися від дорогого насіння французьких і німецьких фірм.

Сьогоднішнім фермерам слід узяти за приклад тодішній науковий підхід до ведення господарства. На полях організовувалися сівозміни, розводилися нові культури, враховувалися природні умови. Вивчалися ґрунти, був досліджений їх хімічний склад. У 1887 році було заснувано метеорологічну станцію, а потім 12 метеопостів в економіях. У маєтку були прокладені магістральні дороги, в містечках відкрилися поштові контори, запрацював телеграф міжнародної кореспонденції. Засобом оперативного зв’язку був телефон. Загальна протяжність телефонних ліній маєтку складала близько 112 верст. Телефонна сітка мала 5 центральних станцій і 5 проміжних комутаторів, діяло 55 телефонних апаратів. На утримання місцевої освіти щороку витрачалося 13,5 тисяч рублів. За ініціативою Михайла Філіпченка у Городищі 1 жовтня 1891 року відкрили сільськогосподарську школу (нині аграрний коледж). Вона перебувала в системі міністерства землеробства і готувала умілих практичних виконавців для усіх галузей сільського господарства.

Михайло Філіпченко був відомий і як вчений. Його дослідження та практичні поради з агрономії друкувалися в журналі “Російське сільське господарство”, у “Землеробній газеті”, київському журналі “Землеробство”. На основі успіхів, досягнутих в багатоцільовому господарстві, Філіпченко написав об’ємну працю “Опис Мошногородищенського маєтку”. Книгу було представлено 1896 року на знаменитій виставці у Нижньому Новгороді. Ґрунтовна робота, як і саме господарство з високоурожайними полями і продуктивними заводами, була відзначена вищими преміями. Нині примірник видання зберігається у Києві у відділі рідкісних книг Національної парламентської бібліотеки.

Мошногородищенський маєток послугував вдалим трампліном для кар’єрного росту Михайла Філіпченка. З 1897 року під його управління перейшли усі маєтки Балашових, що знаходилися у дев’яти губерніях імперії. Михайло Філіпченко був видатним агрономом свого часу, його ім’я увійшло до енциклопедії Брокгауза й Ефрона.

Гніздо вільнодумства і прогресивних ідей

Михайло Філіпченко мав двох синів і трьох дочок. Василь також став агрономом, а Михайло обрав фах юриста-фінансиста. Їхні дитячі та юнацькі роки частково проходили у Києві, а переважно у Городищі. Домашнім вихованням займався українській учитель Антон Антонович Пашковський, який зумів прищепити хлопцям любов до української культури і мови. Три доньки – це Надія, Катерина і Олена. Надія й Катерина у 1905 році втекли з Росії до Мюнхена, там вийшли заміж за двох членів ЦК партії есерів Д.Д.Донського й А.Б.Єльяшевича. Їхні діти академіки Д.Д. Донський (молодший) – автор підручників по біомеханіці й М.А.Єльяшевич – один із авторів ядерної зброї СРСР. Олена Михайлівна – головний терапевт Ленінграду. Вона з чоловіком І.І.Моренець першим почали досліджувати родовід Філіпченко. Моренець знайшов в архіві Сенату відпускну Тараса Шевченка і передав у музей Кобзаря у Києві. Катерина і Олена народилися у Городищі.

Філіпченки були в родинних стосунках з відомими українофілами Кістяківськими та сім’єю Симиренків, чия мліївська садиба, “гніздо вільнодумства і прогресивних ідей”, знаходилася у п’яти верстах від них. В їхньому колі ширилися розмови на теми українського патріотизму.

Михайло Філіпченко (молодший), після проголошення Української Народної Республіки, твердо вирішив переїхати з Петрограду в Київ. Він отримав українське громадянство й працював в уряді гетьмана Скоропадського. Після більшовицької окупації представники роду Філіпченків опинилися за кордоном: в Туреччині, Сирії, Ливані, Франції, Канаді... Їхні нащадки свято й сьогодні зберігають пам’ять про свій рід. Одна з реліквій – паспорт часів УНР з тризубом.

На фото:
1. Михайло Єфімович Філіпченко,
2.Городище, економія