Наприкінці ХІХ століття у Городищі найближчими до Неба місцями тутешні городяни вважали православні каплицю і три церкви міста, чотири іудейські синагоги й одну католицьку каплицю. А от найближчим до пекла місцем – глибокий кам’яний кар’єр, де тяжкою працею добувався з-під землі чорний камінь із сяючими синіми вкрапленнями.

Це був лабрадорит – камінь, який на той час добували всього у двох місцях на всю планету: на північноамериканському півострові Лабрадор (на честь якого камінь і назвали) та у Городищі.

Небезпечне добування каменю, що в тодішніх звітах називалося "разносная порохострельная работа", давало хліб 80 простим городищанам-робітникам і дзвінкі золоті монети власникам кар’єру. Тільки 1800 року тут добуто каменю на 47 000 золотих царських рублів – того року в Одесі з городищенського лабрадориту звели пам’ятник імператорові Олександру Другому, а престижні магазини імперії пропонували на продаж заможним громадянам виготовлені з популярного місцевого каменю прес-пап’є, вази, вставки в брошки, персні й запонки ще на 3500 рублів.

Звіти кінця ХІХ століття говорять про те, що лабрадоритова жила в Городищі має протяжність у сім верст та пов’язана з місцевими сієнітовими й гранітними породами. Навіть другосортний городищенський лабрадорит мав неабиякий попит – скажімо, дуже багато його було використано під час будівництва споруд відтинку залізниці поблизу Фастова. Найкращі ж зразки експонувалися на Всеросійській промислово-художній виставці 1882 року в Москві та в геологічному відділі університету Святого Володимира в Києві.

Двадцяте століття утвердило славу городищенського лабрадориту – його охоче купував закордон. Залізничні потяги везли місцевий камінь до Франції та Німеччини, а кораблі – до США. Так тривало аж до Другої світової війни. Розповідають, що городищенський лабрадорит Третій рейх імпортував, віддаючи данину смакові свого фюрера – Гітлер любив лабрадорит, а його ідеологи навіть розробили макет однотипних пам’ятників з цього каменю, які мали бути встановлені на території кожної з окупованих Німеччиною європейських держав…

Добування лабрадориту припинилось тільки напередодні остаточного розвалу СРСР. Кажуть, були досить мляві спроби потенційних інвесторів відновити роботи, та поки що кар’єр залишається затопленим водою підземних джерел. У озері хлюпочеться риба, а його кам’яні береги, усіяні брилами лабрадориту, від якого в захваті були чужі імператори, фюрери і президенти, тепер засмічені ще й порожніми пляшками та попелищами вогнищ відпочивальників…