В обкомівській компартійній газеті "Запорізька правда" від 16 червня 1969 року була опублікована невелика замітка І. Науменка "У столиці черешневих садів". В ній журналіст переповідав враження запорізьких туристів, які відвідали Францію. Ознайомившись з усіма дивами країни і її столиці туристи були приголомшені і вражені невеликою паризькою крамницею "Мелітопольська черешня". А на своє запитання про цю назву почули у відповідь: "Та хіба ви не знаєте, що мелітопольська черешня відома у всьому світі ще з минулого століття". Хрещеним батьком цієї черешні є Андрій Корвацький (1844–1907) – видатний таврійський садівник, лікар і громадський діяч, друг нашого славного земляка Левка Симиренка.

Дружба від молодості

Щира дружба і творча співпраця пов’язували Левка Симиренка і Андрія Корвацького протягом кількох десятиліть. Про це розповідається в кількох розділах щойно виданого двохтомника П. Вольвача і В. Різника "Провісник". Цей історико-документальний нарис автори презентували на Черкащині під час проведення міжнародного мистецького фестивалю "Садок вишневий коло хати", що пройшов у червні в Городищі.

Автори цього дослідження відомі у своєму краї і на Україні люди. Петро Вольвач – академік УЕАН, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, дійсний член наукового товариства ім. Т. Шевченка, провідний симиренкознавець України. Володимир Різник – головний санітарний лікар Мелітополя, автор семи книг з історії медицини і краєзнавства, ініціатор створення двохсерійного телефільму "Звезда Корвацкого" та спорудження пам’ятника видатному садівнику і лікарю у Мелітополі.

Автори книги вважають, що Корвацький і Симиренко познайомилися ще в молодості в Одесі в період 1872–1873 років, коли обоє захоплювалися народницьким рухом і мали спільних знайомих, серед яких вирізняється Андрій Желябов. Всі вони оберталися біля студентської їдальні на Гулевій вулиці, яка була своєрідним студентсько-молодіжним клубом. Безперечно, майбутні садівники досить часто зустрічалися на всеросійських та міжнародних садівничих виставках, що проводилися в той час.

Друзів поєднала... кісточка

Через двадцять років, у 1891 році, доля знову зведе цих людей. Почнеться багаторічне наукове листування і тісна, плідна співпраця в галузі садівництва. "Таврійський чарівник", приборкувач сипких пісків Нижнього Подніпров’я, Корвацький упродовж тривалого часу стане надійною опорою видатному помологу (сортознавцю) Симиренку у вивченні кісточкових культур. Він стане не лише активним кореспондентом, а й порадником великому вченому-садівнику.

За спогадами мелітопольських старожилів, дітей та родичів Корвацького, Левко Платонович неодноразово відвідував Мелітополь та садибу свого старшого товариша. Обстежував помолог також й інші мелітопольські садівничі господарства та розсадники. Поїздки батька до Мелітополя підтверджувала також і донька вченого Тетяна Левківна.

Готуючи свої фундаментальні праці "Крымское промышленное садоводство", "Атлас плодов" і "Помология" видатний учений постійно звертався по поради до мелітопольського садівника і завжди отримував від нього вичерпну інформацію.

Левко Платонович доклав чимало зусиль і для організації Мелітопольського відділу Російського імператорського товариства садівництва. Воно діяло під патронатом імператорської родини і було досить значною у світі науковою установою.

Пізніше син Левка Симиренка Володимир Левкович, готуючи в 1931 році власну фундаментальну працю "Плодові асортименти України", врахує досвід Корвацького.

Тривалий час багатолітня творча співпраця Симиренка і Корвацького лишалася в тіні. Листи обох садівників загинули в горнилі громадянської війни і чекістської інквізиції. Але історія повертає нині борг цим людям. Обидва вчені-подвижники залишили глибокий слід в історії української науки та в людській пам’яті. Їхні творчі набуття витримали випробовування часом. Їхня величезна творча спадщина зазнала гучної слави, пошанування суспільства, нищення та глумління аморальною комуністичною владою. Майже водночас відбувається і їхнє повернення в українську історію.

(2008)