Городищенський мед – найсмачніший вважає Іван Панасенко з Черкас
День пасічника як національне професійне свято бджолярів України відзначається щороку 19 серпня згідно Указу Президента України «Про День пасічника» від 15 серпня 1997 року. Як правило, це свято проходить доволі жваво. Пасічники всієї країни пропонують попробувати і придбати свою продукцію – мед, зібраний власними бджолами. Вибір його досить великий, адже Україна – одна з найбільших виробників меду у світі. Чимало людей займається бджолярством на Черкащині. І досить результативно. Так, у 2010 році акаційний мед з Канівщини зайняв І місце на професійному крнкурсі в Австралії. Про свій шлях у бджолярстві розповів нашому кореспонденту уродженець Городища, а нині мешканець Черкас – Іван Григорович Панасенко.
Любов до бджіл передалася від діда
Іван Панасенко (1960 р.н.) народився і виріс в Городищі. Його батько особливого інтересу до бджіл не мав, а ось дід по материній лінії – Василь Семенович Лящ – був справжнім пасічником. Це було його улюблене заняття. Зараз кажуть – хобі.
До війни дід був чоботарем і жив на кутку Таранівка. В повоєнний час змушений був виїхати на шахти Донбасу. Пропрацював там майже 20 років. А у 1967 році, разом з сім’єю, повернувся у Городище. Тут, будучи вже на пенсії, захопився бджолярством. Мав 17 вуликів. Це не так багато, але його бджоли давали за рік чимало меду. Приклад діда Василя перейняли й інші пенсіонери. «Побратимами» в цій справі стали Павло Григорович Труш (прожив 92 роки) та Сергій Денисович Білоус (йому 96!). Діду Василю доля відміряла 87 років.
Сам Іван Панасенко, після закінчення Городищенської школи №2, почав трудову діяльність та закінчив курси автомобілістів у Шполі. Далі була армія. Служив у столиці, у полку обслуговування КВО. Після демобілізації влаштувався на роботу до Городищенського управління «Міжрайгаз». У 1984 році, вже з власною родиною, переїхав до Черкас. Перевівся у «Черкасигаз». Так, уже більше 30 років його життя пов’язане з аварійною службою газу.
А ще в дитинстві, гостюючи у діда, Іван часто носив йому обід на пасіку. Дід Василь завжди був радий хлопцеві і часто промовляв: «Посидь, подивися, які вправні ці бджоли!». Іван слухав розповіді діда про дивовижне життя бджіл, зацікавився ними й почав потроху допомогати. Бджіл він не боявся, а якщо бувало якась і вкусить, то організм сприймав це безболісно. Дід це помітив і одного разу сказав: «Ти повинен бути пасічником! Якщо ти ним станеш, то буду вважати, що недарма займався цим ремеслом».
Власний шлях бджоляра
У 1983 році дід за станом здоров’я вже не зміг займатися пасічництвом. Бджоли вимерли, а вулики залишилися Іванові «в спадок». Навесні до вуликів залетів рій. З’явилися нові бджоли й Іван Панасенко вирішив продовжити справу свого діда. Перший рік мед не качав, а бджіл розділив на дві сім’ї. Зайнявся самоосвітою, щоб зрозуміти теорію бджолярства. Першою стала книга «Учебник пчеловода» (М., 1970). Були й інші. Найцікавішою, з популярним викладом і практичними порадами, виявилася книга «Если вы имеете пчел» (М., 1982).
Коли пасічництво стало невід’ємною частиною життя і набувся певний досвід Іван Панасенко поступово перйшов від традиційних вуликів до корпусних. Вони більш сучасні, практичні, з ними легше працювати, та й бдоли дають в них більше меду. Нині має 60 вуликів. Ставить їх на кутку Чуїха в Городищі, біля батьківської хати. А ще вивозить їх до урочищ Катеринівка та Сірий Острів, що поблизу Буди-Орловецької та Орловця. Каже, що мед з останнього – смачніший. Перевагу віддає бджолам місцевої породи: «Наші бджоли акуратніші, люблять чистоту. Вони малорійливі, не злобливі і в цьому їх позитивні риси. А взагалі – продовжує Іван Панасенко – бджіл треба розуміти, любити їх, знати їх особливості, тоді й буде результат».
Свій приклад активної праці і відпочинку Іван Панасенко пропагує серед друзів і знаймих. Чимало з них намагався долучити до бджолярства. І трьох таки вивчив. Сьогодні вони залишаються його «побратимами» у цій справі. Це Олександр Олександрович Коваль, Іван Петрович Карпенко та Олег Васильович Капінос. Разом з ними, з 2005 року, Іван Панасенко щоліта їздить на ярмарок-продаж продуктів бджільництва, що відбувається на Спаса у музеї народної архітектури та побуту України в Пирогово. Сюди приїздять пасічники не лише з України, а й з-за кордону. На ярмарку проводиться конкурс на кращий мед. Перемогу на такому конкурсі має й Іван Панасенко. У 2007 році він отримав Почесну грамоту за ІІІ місце в конкурсі на кращий акаційний мед.
Свій мед Іван Панасенко продає на ярмарку, певний час здавав приватному підприємству при Дарницькому фамзаводі. Нині з реалізацією виникли проблеми. Крім того в Городищі не створено громадську організацію, яка б об’єднувала пасічників, відсутній спеціалізований мгазин для продажу пасічницького інвентаря та продажу готової продукції. Вирішення цих проблем вимагає підтримки з боку місцевої влади і держави загалом.
«Пасічництво – це важка й клопітка справа, – говорить Іван Панасенко, – і щоб заробити на ньому «солодку» копійку треба багато праці і терпіння. Для мене це справа не заради бізнесу, а заради здоров’я і активного відпочинку. Добре, що маю підтримку в родині. І дружина, і діти, в міру можливостей мені допомогають. І я вдячний їм за це. Самому б було важче…»
На сьогодні Іан Панасенко має вже 28 років пасічницького стажу. За цей час в родині виросли два сини: Андрій (1986 р.н.) та Сергій (1988). Менший син має інтерес до бджіл, але надмірна завантаженість на роботі не дає можливості займатися бджолярством повноцінно. Все ж, Іван Панасенко вірить, що син продовжить колись його заняття. Це уже родинне…
На фото: 1.Іван Панасенко з сином Андрієм та Валентином Шамраєм. с. Орловець. Фото 1999 р. 2.Пасічники-«побратими» Олександр Коваль, Іван Карпенко та Іван Панасенко в урочищі Катеринівка. Фото 2003 р. 3.Іван Панасенко показує колезі як виходить бджолиний рій. с. Орловець. Фото 2005 р. 4.Вулики на пасіці. м. Городище. Фото 2012 р. 5.Іван Панасенко в урочищі Сірий Острів. Фото 2013 р.