В минулому році когорту черкаських науковців поповнила кандидат історичних наук, автор близько 50 наукових і науково-методичних праць з історії України та педагогіки, Тетяна Миколаївна КУРІННА. Із галасливої столиці вона переїхала до обласного центру. Щоб трохи відпочити і бути ближче до рідного краю, адже народилася і зросла у славетному селі Мліїв. В науку Тетяна Курінна прийшла не відразу, шлях до неї був тривалий і не легкий. Але її доля ще раз засвідчує – змінювати щось в житті ніколи не пізно – було б бажання!
Зростала у працьовитій сім’ї
Народилася Тетяна 5 вересня 1958 року у Млієві в дружній і працьовитій селянській родині. Батько – Микола Васильович Краснюк (1934 року народження) працював на заводі ЗТО, а потім у колгоспі ім. Леніна. Людина він спритна, роботяща, а ще – пасічник від Бога! Мати – Любов Іванівна (1935 р.н.) працювала в колгоспі з 14 років. Спочатку пасла вівці і так старанно, що в 16 років була нагороджена Похвальною грамотою Верховної Ради УРСР. А з 1966 року, і до виходу на пенсію, Любов Іванівна працювала ланковою в садо-городній бригаді Героя Соціалістичної Праці В.М. Матвійка. Любов до саду передалася їй від діда – Данила Дмитровича Юрика, який працював ще у Левка Платоновича Симиренка. За невтомну працю Любов Краснюк була удостоєна орденів Трудового Червоного Прапора, Трудової Слави ІІІ ступеня, бронзової медалі ВДНГ СРСР та звання заслужений садівник-виноградар УРСР.
Тиха, лагідної вдачі Любов Іванівна разом з веселим, енергійним Миколою Васильовичем виростили і виховали двох дітей: дочку Тетяну та сина Олександра. Саме батьки навчили їх шанувати людей праці, бути завжди чесними, справедливими, роботящими.
У 1965 році Тетяна пішла до школи. Була здібною і старанною ученицею. Любила історію та російську літературу. Ще в школі мріяла навчатися в столичному вузі. Особливо приваблював факультет міжнародних відносин. Але однією з вимог до абітурієнта була наявність двох наукових публікацій. А де ж їх взяти сільській дівчині? Тому, після восьмого класу, поїхала поступати до Корсунь-Шевченківського педучилища. Вирішила стати вчителькою початкових класів.
Спочатку була школа
В училище Тетяну зарахували, проте не все було так, як хотілося. Прийняли лише на відділення вчителів праці та креслення. Певний час вона навіть соромилася знайомим говорити за такий фах, але нині – не жалкує. Набуті знання та навички не раз були їй в нагоді у повсякденному житті. Тетяна не боялася чоловічої роботи, а ще розкрила в собі здібності до малювання.
Навчаючись у Корсуні Тетяна полюбила це місто: його пам’ятки, парк, особливо палац Лопухіних-Демидових. Місто дихало історією і підживлювало в дівчині інтерес до минулого. Вона зрозуміла, що історія – це її покликання.
Проте у 1977 році, після закінчення педучилища, поїхала за направленням до Антонівської середньої школи Сквирського району Київської області. Працювала, як «багатоверстатниця»: вчителем праці та креслення, початкових класів і вихователем групи продовженого дня. Через рік повернулася в рідне село. Перші два роки працювала вихователем дитячого садка, а далі – знову школа.
Розповіді бабусі Ярини про родину Симиренків, спогади про Корсунь, відвідини музею історії села Мліїв, який створив її старший колега Прокіп Михайлович Крижанівський та створення власними зусиллями кімнати бойової слави у школі, остаточно сформували у Тетяни прагнення отримати фахову історичну освіту. Тож, не полишаючи школи, з 1978 по 1983 роки, вона навчається у Київському державному педагогічному інституті ім. М. Горького за спеціальністю вчитель історії та суспільствознавства.
Історія – це завжди пошук
Закінчення вузу дало можливість Тетяні Миколаївні працювати вчителем історії і в рідній школі. У 1985 році вона організувала пошуковий загін із учнів 5-8 класів. Розпочалася робота юних слідопитів навколо імені Героя Радянського Союзу, мліївчанина, Івана Cидоровича Буркута. Пошуковці записали спогади його родичів, дізналися про бойовий шлях його побратимів, відвідали могилу Героя в селі Гнідин на Київщині, привезли священну землю з його могили. А у 1986 році, на основі зібраних матеріалів, Рада Міністрів УРСР присвоїла ім’я Героя Радянського Союзу І.С. Буркута Мліївській середній школі № 1.
Ще однією темою пошукової роботи загону став літопис 933-го полку 254-ї Черкаської стрілецької дивізії, який визволяв село Мліїв. Разом із Тетяною Миколаївною учні відшукали чимало учасників Великої Вітчизняної війни – визволителів Черкащини. Вели листування з багатьма містами і селами колишнього Радянського Союзу, зібрали три томи спогадів ветеранів війни, воїнів-визволителів.
Особливо важливою для Тетяни Миколаївни була зустріч із ветераном 254-ї дивізії, патріотом і ентузіастом пошукової роботи, капітаном Миколою Захаровичем Марокко з Маріуполя. Побувавши у Млієві, ознайомившись зі славною його історією, роботою юних слідопитів він порадив Тетяні: «Напишеш свою книгу». Ці слова запали їй в душу і змусили взятися за власний історичний нарис. А взірцем стала фундаментальна праця «Історія міст і сіл України. Черкаська область» (К., 1972). Вона містила окремий невеликий нарис з історії села Мліїв, який підготували батько й син Крижанівські. Тетяна Миколаївна вирішила, що Мліїв вартий більшого і ширшого дослідження, де б історія села поєднувалася з історією Середнього Подніпров’я. Більше десяти років тривала робота над рукописом, а по закінченні виникла проблема: «Як з нього зробити книгу?» Для сільського вчителя це було щось нездійсненне.
Мрії збуваються в Києві
Але доля підготувала Тетяні Курінній несподівану зустріч, яка змінила її життєвий шлях і дала можливість втілити мрію. Одного разу в Черкасах її та інших слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів запросили на наукову конференцію по Столипінській аграрній реформі, що проходила в ЧНУ ім. Б. Хмельницького. Особливо вразила доповідь члена-кореспондента НАН України, заступника директора Інституту історії України по науковій роботі О.П. Реєнта. По закінченні заходу Тетяна Курінна особисто підійшла до нього, щоб висловити своє захоплення виступом. Він подякував за добрі слова, вручив візитку і сказав: «При потребі, звертайтеся!» Наважилася потурбувати маститого вченого лише через два місяці і, взявши рукопис, з острахом і надією, поїхала до Києва. Вчений підтримав і з 2001 року, продовжуючи працювати в школі, Тетяна Курінна здобуває науковий ступінь кандидата історичних наук відділу історії України ХІХ – поч. ХХ ст. Інституту історії України НАН України.
У 2003 році побачила світ її монографія «Історія села Млієва». Далі була робота над кандидатською дисертацією «Розвиток благодійності на Середньому Подніпров’ї (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.)», яку вона захистила у 2004 році. Того ж року Тетяна Курінна стала переможцем Міжнародного конкурсу наукових проектів Канадського інституту наукових студій Альбертського університету. За сприяння Інституту її кандидатська була опублікована окремою книгою. Згодом виповнилася ще одна мрія – викладати у вузі, який вона закінчила. Тетяна Миколаївна почала працювати на посаді доцента кафедри педагогіки і початкового навчання Інституту педагогіки і психології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. У 2012 році побачила світ її третя книга: «Благодійна діяльність та її вплив на розвиток освіти, просвіти, духовності України».
Турботи і радощі «черкаського» життя
Останній рік Тетяна Курінна живе в Черкасах. Займалася облаштуванням власної оселі. Можна було б і відпочити, та хвилюють думки про написання нової статті чи книги, а руки так і тягнуться до клавіатури.
З метою популяризації теми «Благодійна діяльність» Тетяна Курінна, спільно з телеканалом «Рось», підготувала дві телепередачі, виступала на обласному радіо, провела декілька презентацій для вчителів історії, науковців Інституту помології ім. Л.П. Симиренка тощо. «Невтомним служителем духовного життя нашого краю» вважає її професор А. Морозов і захоплюється її непосидючістю, прагненням до нових творчих звершень.
Тему благодійності і меценатства Тетяна Курінна вважає актуальною. І для держави і для себе особисто. А тому шукає спонсора для видання книг і матеріальної підтримки, як в подальшій розробці обраної теми, так і в нових наукових пошуках.
Прізвище Курінна Тетяна Миколаївна успадкувала від чоловіка. Йому вона вдячна за сина, адже народивши дитину відчула справжню мить жіночого щастя. Син Олександр (1982 р.н.) закінчив Черкаський пожежний інститут, працює за фахом, разом із дружиною Тетяною виховують доньку Софійку, якій виповнилося чотири роки. Окрім маленької онуки Тетяна Миколаївна вболіває за племінниць: Лесю і Любу. Це доньки брата Олександра. Вслід за старшою сестрою він теж закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту ім. М. Горького, трохи працював за фахом, а нині – на державній службі, керує районним центром зайнятості населення в Городищі.
Не забуває Тетяна Миколаївна і про свою малу батьківщину. Часто буває у Млієві, де її чекають батьки та син з родиною. Всі свої здобутки Тетяна Курінна присвячує їм, бо хоче, щоб вони нею пишалися.
На фото: 1. Любов Краснюк – мама Т. Курінної. Мліїв. 80-ті рр. 2. Т. Курінна (крайня зліва) на екскурсії з мліївськими школярами. Батумі. 1990 р. 3. Т. Курінна з студентами університету. Київ. 2010 р. 4. Т. Курінна. Київ. 2011 р. 5. На околиці рідного Млієва. 2012 р.