Всім небайдужим до літератури і мистецтва відома незрадлива, зворушлива дружба генія слова Тараса Григоровича Шевченка й генія опери Семена Степановича Гулака-Артемовського. Познайомилися вони далекого 1838 року в Петербурзі. Відтоді стали нерозлучними друзями в радощах і бідах, у злетах і падіннях.... Семен передавав звісточку для своєї старенької неньки в Городище з Петербурга через Тараса, коли той перебував в Україні; писав листи йому і підримував матеріально, коли той «служив» солдатом у Новопетрівському укріпленні, й багато хто від нього відвернувся. Повернувшись із заслання, Тарас почувався в гостях у друга, «як у своїй рідній хаті», називав його рідним братом, подарував Семеновій дружині автопортрет з дарчим написом. Композитор віддячив поету-другу, присвятивши йому пісню у власній обробці «Стоїть явір над водою». Гулак-Артемовський сам виконав її 19 серпня 1858 року в виставі «Москаль-чарівник». Вона стала однією з найулюбленіших для поета...
У Городищенському музеї нашого видатного земляка є картина з однойменною назвою «Стоїть явір над водою», подарована її автором художником Георгієм Васильовичем Терпиловським у день відкриття пам’ятника композитору, співакові й актору Семенові Гулаку-Артемовському в Городищі 16 жовтня 1971року...
Тут доречно згадати про те, як вона була написана. Георгій Терпиловський був талановитим художником, народився 1902 року. У1922 році перебував на стажуванні в Москві, знайомий був із Леніним, який, до слова, порадив йому написати картину «Арсенальці».
Пензлю митця належать також відомі полотна «Над убитим сількором», «Тарас Шевченко в Новопетровській фортеці», портрети С. С. Гулака-Артемовського (експонується в Городищенському музеї), Лесі Українки, Олександра Пушкіна, Миколи Щорса та інші.
Саме до нього звернувся організатор і засновник музею в Городищі, представник роду по брату композитора Павлу, невтомний ентузіаст, краєзнавець, патріот рідного краю Георгій Хомович Коваль з проханням написати картину про дружбу двох земляків — Гулака-Артемовського і Шевченка. До нас дійшло кілька листів Коваля до Терпиловського, окремі рядки з яких, мабуть, найкраще передають атмосферу творення полотна «Стоїть явір над водою».
Ось ці рядки:«...Я Вам говорив, що буду набридати і що від мене не відчепитесь. Отже нагадую...
Мені відомо, що Ви хворіли, даю скидку, хоч хворіти я Вам не дозволяв. Тож не хворійте, будьте бодрі й здорові. А тим часом намалюйте картину...» Такі настирливі нотки відчуваємо в листі за 13 лютого 1971 року. Але це лише пуп’яночки. Бо в листі за 2 червня того ж року вже йдуть ягідки: «Я тоді Вам говорив, що набридатиму, от і набридаю, і буду набридати, поки картини не намалюєте. Писав Вам листи, Ви не відповідаєте. Напевне доведеться до Вас опівночі телефонувати. Від цього буде дві вигоди: пільговий тариф і Вам нагадування, бо спать не даватиму...»
Звісно, що після «погроз» позбавити сну, бідному художникові не було іншої ради, як негайно взятися за пензля і творити бажану картину... Заглибленому в творення вічного й нетлінного, йому було не до листування. Бо вже в наступному листі Коваль пропонував: «Хоч Ви і не відповідаєте на мої листи, але я змушений Вам писати...
Вношу пропозицію, щоб на цю дату (мається на увазі відкриття пам’ятника композитору в Городищі — О.О.) намалювали картину і з нею приїхали до нас” .
Хай читача не лякає і не дивує процитоване: Георгій Коваль мав добру душу і чуйне серце, а його «грубувата» настирливість була лише своєрідною «тактикою» й великим бажанням, щоб музей таки отримав картину відомого київського художника. Зі свого боку Терпиловський, безперечно, зовсім не гнівався на «прискіпливість» городищенця, часу не гаяв і мовчки творив безсмертні миті, воістино, братерської дружби двох великих митців.
Картина розміром 140 х 110 см була написана олійними фарбами. З полотна Терпиловського до нас ніби линуть звуки мелодії пісні, що їх творить Семен. Тарас зажурено слухає, підтримуючи похилену голову рукою і спершись ліктем на фортепіано. На стіні затишної кімнати портрет учителя композитора Михайла Глінки. Назву картині дав сам автор, відобразивши в її змістові (вже не можна точніше) слова улюбленої поетової пісні: «... На козака недоленька, козак зажурився...» У музеї експонується фортепіано, відомої свого часу французької фірми «Плейель» (Шопен грав на роялі тільки цієї фірми), відчутні елементи схожості з тим, що бачимо на картині Терпиловського... Пригадую, як під час екскурсії відвідувачі запитали:«Чому Тарас Григорович такий старий на вигляд порівняно з пишночубим, молодечої постави Семеном Степановичем?»
Але хіба ж заслання, з якого він недавно повернувся, могло його омолодити?..
... І нині для всіх, хто вглядається в полотно Георгія Васильовича Терпиловського, справді лине мелодія улюбленої Кобзаревої пісні, слова якої зворушують своєю ліричністю, своїм життєвим змістом:
Стоїть явір над водою,
В воду похилився, На козака недоленька, Козак зажурився. Не хилися, явороньку: Ще ти зелененький, Не журися, козаченьку: Ще ти молоденький. Не рад явір хилитися – Вода корні миє, Не рад козак журитися – Так серденько ниє.
Ольга Осипенко, науковий співробітник Городищенського музею С.С.Гулака-Артемовського
"Стоїть явір над водою"
