Жінці замовляють весільні рушники навіть з Англії. Її роботами прикрашена й місцева церква

Про цю привітну, життєрадісну жінку в селі знають усі. Незважаючи на тяжку хворобу, яка прикувала Тамілу Григорівну до інвалідного візка та відібрала праву руку, вона не полишила свого улюбленого заняття – вишивання, хоча й доводиться тепер це робити лівою рукою.

70-річна жінка вишиває рушники, картини, сорочки. Коли в селі відкрили церкву, вона подарувала для неї 20 рушників. Роботи Таміли Григорівни беруть участь у різних виставках на районному, обласному рівні й навіть у столиці. А ще майстрині багато замовляють рушників, сорочок.

– У мене не вистачає часу, – зізналася Таміла Григорівна, коли ми запитали її, чи є в неї ще якісь улюблені заняття. – Перегляну якусь газету, щоб знати, що в світі робиться, і за роботу.

Біда одна не ходить

Таміла Григорівна 18 років пропрацювала вихователем у дитячому садку, 7 років – у торгівлі, ще 11 років фасувальницею білил на заводі „Аврора” в Городищі. Інсульт у неї стався 15 років тому.

– Ми поїхали до свекрів на заготівлю сіна, – розповідає жінка. – Сонце тоді дуже пекло. Мені стало зле, розболілася голова. Звернулася в ФАП. Там поміряли тиск, сказали, що дуже високий. Увечері я пішла в садок і там знепритомніла. Після цього мені відняло ноги й праву руку. Мої дочка й син живуть у Миколаєві. Дочка взяла мене на зиму до себе. Лікарі радили розробляти ноги, потроху ходити по кімнаті.

Таміла Григорівна так і робила. Переходила від дивану до стільця, крісла і т.д. Але наступної зими впала і зламала стегно. Відтоді жінка прикута до інвалідного візка. Намагається сама робити хатню роботу. Діти та онуки часто навідуються до неї, допомагають в усьому.

„Я сама печу хліб та пиріжки, – розповідає Таміла Григорівна, – пристосувалася вже. А як діти купили хлібопічку, так і взагалі з цим ніяких проблем немає. Можу й борщ зварити. У мене права рука зведена в кулак, то я в нього вкладаю спеціальний ніж для овочів, а лівою рукою повертаю картоплину чи морквину і так чищу. Єдине, що не можу зробити, – це посікти капусту. Гукаю на допомогу сусідку. Вона мені й молоко приносить”.

А нещодавно пані Таміла пристосувалася й манну кашу варити. Каже, що засипати крупу в кипляче молоко не виходило, бо ж треба відразу й помішувати, то сусідка порадила сипати манку в холодне молоко й постійно мішати, поки не звариться.

На вишивання тепер у неї також багато часу йде, бо ж важко однією рукою, але це майстриню не зупиняє. Щоправда, до хвороби вона ще й килими вибивала та однією рукою цього вже не зробиш. Встигла Таміла Григорівна зробити 11 килимів. Один у минулому році подарувала однокласникові, два віддала сусідці, а решта застелені на диванах, прикрашають стіни в хаті.

Тепер увесь час майстриня віддає вишивці. Каже, що захоплюється вишивкою ще з 11 років. Спочатку вишивали гладдю разом із мамою, потім почала і хрестиком вишивати. Рушник жінка вишиває нині близько місяця, на картину йде 1,5 місяця. Найулюбленіші її роботи – портрет Тараса Шевченка, „Несе Галя воду”, „Одарка і Карась”.

Схеми для вишивок іноді привозять діти, але найчастіше майстриня вишиває без схем.

На новий шедевр може надихнути навіть поліетиленовий пакет

– Якось діти привезли цукерки, й мені сподобалися троянди на пакеті, – розповідає пані Таміла. – Я їх перемалювала на тканину й вишила.

У майстрині є чимало готових рушників та картин. Замовляють їх з різних куточків України та з інших країн.

– Коли мої діти їздили на заробітки до Англії, їхні сусіди, теж українські заробітчани, попросили, щоб я вишила їм весільний рушник, бо хотіли відгуляти весілля за українськими традиціями, – хвалиться майстриня. – Я вишила й передала. Часто весільні рушники замовляють і мої односельці і з сусідніх сіл, з Городища. Якщо раніше просили, щоб вишивка була різнокольоровою, то тепер надають перевагу традиційній червоній з чорним.

Поїхали рушники дирдинської майстрині і в Сполучені Штати. Їх повезли туди знайомі з Городища. А один араб замовив вишиту сорочку для свого брата і відправив її на батьківщину. Замовила вишиванку й жіночка з Уралу, яка приїздила на гостини до села.

Дочка Таміли Григорівни продає мамині роботи в Миколаєві. Рушник залежно від розміру та об’єму вишивки коштує від 120 до 150 грн. Та якщо порахувати вартість тканини й ниток, то прибуток від цього не надто великий.

У Таміли Григорівни велика дружня родина: двоє дітей, четверо онуків та правнучка. Саму маму й бабусю діти та онуки надовго не залишають, гостюють по черзі, можуть і на кілька тижнів залишатися. Приїздить у гості й правнучка Маша, якій трохи більше року. Уперше її прабабуся побачила, коли дівчинці було лише 4 місяці. Приїхала до бабусі на день народження. Взагалі, на день народження в Дирдин з’їжджається вся велика рідня. Отримує жінка й безліч привітань від друзів та знайомих.

– Таміла Григорівна завжди була оптимісткою, і під час хвороби оптимізму не втрачає, – розповідає невістка Люба. – Вона багато спілкується, має багато друзів, які її підтримують, провідують та допомагають.

Наталія Бакалова,
П'ятниця, 23 листопада 2012 р. www.novadoba.info