33 роки прослужив у лавах Радянської Армії Володимир Кучер із В'язівка
Володимир Михайлович КУЧЕР прожив 66 років. Із них рівно половину віддав службі у Збройних Силах СРСР. Брав участь у ”польській компанії” 1939 року, ”зимовій війні” проти Фінляндії 1939–1940 років, Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років та у війні проти Японії 1945 року. У цих подіях він не був безпосередньо на передовій, але ж без штабу і фінансів війни не буває. Доля нашого земляка стала відома авторові після тривалих пошуків його родичів на Городищині та у Москві.
Вчився на аграрія, бухгалтера, але став… військовим
Народився Володя 27 липня 1916 року в селі В'язівок у багатодітній селянській родині. Мав ще двох братів: Василя і Григорія та трьох сестер: Федоску, Параску і Секлету.
Після закінчення В'язівської семирічки Володя навчався у Городищенському плодоягідному технікумі. У 1933 році, по його закінченні, продовжив здобувати освіту у Київському Всесоюзному інституті бухгалтерії. Однак, після двох років навчання, вирішив все таки бути військовим. В жовтні 1937 року Володимир стає курсантом річної полкової школи НКВС. Перше призначення – завідуючий діловодством секретної частини, згодом – стройової частини. Саме тоді, 18 червня 1939 року, Володимир надіслав батькам фото. На ньому бравий артилерист і підпис ”Гороховецький арттабір” (учбовий табір, а нині – головний артилерійський полігон Збройних Сил Росії в Нижньоновгородській області). Через три місці він візьме участь у ”визвольному поході Червоної армії” до Західної України.
З листопада 1939 по березень 1940 року Володимир Кучер на Петрозаводськом напрямку у війні з ”білофінами”. З першого дня Великої Вітчизняної війни призначений помічником начальника відділу штабу полку. З листопада 1941 року – начальник фінансової частини в складі Північного і Карельського фронтів. Під час війни з Японією Володимир Кучер перебував у Монголії та Кореї на посаді інспектора фінансового відділу 1-го Далекосхідного фронту.
Ще до війни Володимир Кучер одружився. Але сімейне життя не склалося. Від цього шлюбу мав доньку Наталію. На жаль доля її невідома. Брат Василь був репресований у 1938 році, а Григорій – загинув на фронті. Сестри Федоска і Параска працювали колгоспницями, а Секлета, за наполяганням Володимира, ще до війни закінчила вчительські курси у Корсуні і довгий час працювала вчителем початкових класів у рідному В'язівку. Діти називали її Соня Михайлівна.
І у Москві не забував про рідних
Після війни Володимир Кучер служив у Німеччині. Туди ж привіз і другу дружину Вадиму Акимівну, яка була родом із Курської області. Згодом у подружжя з'явилося поповнення – син Ігор. Від народження він був хворим, а тому весь час перебував під опікою батьків та родичів.
З 1947 року Володимир Кучер служив у Москві. Під час відпусток навідувався і на Городищину. Небога Параска Федорівна Зеленько пам'ятає його приїзд у 1950 році. Володимир відвідав матір з вітчимом, сім'ю брата Григорія, що залишалися жити у батьківській хаті, та сестер. Всім привіз гостинців. Серед них був і військовий плащ, який Параска одягала в негоду. Сусіди і колеги по роботі називали її за таке вбрання ”майорша”.
У 1957 році Параска з чоловіком їздили до Москви і п'ять днів гостювали у Володимира. Приймав він їх добре, був веселим, допитливим, цікавився справами рідних, у спілкуванні з ними переходив на українську мову: ”Тебе чоловік не ображає?" – запитував. І тут же жартома додавав: ”А ти його?"
Не забував він і про племінників (синів Григорія) – Володимира (1935–1958) і Петра (1937–1992). Був випадок коли після армії, у 1959 році, Петро дуже захотів мати мотоцикл. Але придбати його тоді було складно. Допоміг ”столичний” дядько. Згодом із Вінниці на станцію Городище прибув новенький ”К–750”. До села Петро приїхав уже своїм ходом.
У відставку пішов ”справжнім полковником”
8 липня 1957 року Володимиру Кучеру було присвоєно звання полковник. Наказ підписав перший заступник міністра оборони, маршал сухопутних військ СРСР Андрій Гречко. Надалі полковник Кучер служив у Центральному фінансовому управлінні Міністерства оборони СРСР. 15 років зміцнював і розвивав військово-повітряні сили, війська ПВО. 4 вересня 1970 року полковник інтендантської служби Володимир Кучер був звільнений у запас за станом здоров'я, з правом носити військову форму.
Після відставки Володимир Кучер працював директором будинку відпочинку у Підмосков'ї. Влітку 1980 року, будучи вже хворим, він в останнє побував у В'язівку. Дружина племінника Володимира Михайловича Кучера (сина Секлети і повного тезки свого дядька) Марія Петрівна Кучер згадує, як він попросив постелити йому у веранді і набити матрац сіном. Поруч поклали пучки трав: м'яти, звіробою тощо. Так він і засинав із запахом різнотрав'я і спогадами про сільське дитинство.
Помер Володимир Михайлович Кучер 19 грудня 1982 року і був похований у Москві коштом Міністерства оборони. Через рік дружина надіслала у В'язівок копії документів про нагородження, посвідчень, довідок та фото чоловіка.
За участь в бойових діях та самовіддану службу в лавах Збройних Сил Володимир Кучер був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями: ”За бойові заслуги”, ”За оборону радянського Заполяр'я”, ”За перемогу над Німеччиною”, ”За перемогу над Японією”, ”Ветеран Збройних Сил”, медаллю Монголії та ювілейними нагородами.
Родичі, які спілкувалися з Володимиром Кучером запам'ятали його як людину добру, щедру, інтелігентну і життєрадісну. Він був фахівцем в своїй галузі, цікавився фотографією, любив читати, займався спортом (мав І розряд по польовій стрільбі з пістолету і ІІІ розряд по шахам).
Військова книжка Володимира Кучера зберігається нині в Москві у Рози Фадеївни Павлової. Вона дружина брата Вадими Акиміївни – Вальтера Акимовича Павлова. Самого Вальтера Павлова, як і дружини і сина Володимира Кучера вже немає серед живих. Але документи, фото і ця розповідь збережуть про них та нашого героя добру Пам'ять.
На фото: 1. В. Кучер із подругами у с. В'язівок. Фото 1930 р. 2. В. Кучер під час навчань в Гороховецькому арттаборі. Фото 1939 р. 3. В. Кучер з дружиною Вадимою. Німеччина. Фото 1947 р. 4. В. Кучер в званні майора. Москва. Фото поч. 1950-х рр. 5. В. Кучер у військовій частині. Фото поч. 1960-х рр. 6. Батьківське подвір'я Кучерів у с. В'язівок. Фото 2011 р.