Наш земляк Іван Пісковий був першим послом незалежної України в Німеччині
Досвідчений радянський дипломат Іван Миколайович ПІСКОВИЙ – один із перших фахівців зовнішньополітичного відомства СРСР, який заявив про своє гаряче бажання працювати для рідної незалежної України. І лише цього факту достатньо, щоб вважати його видатною особистістю в новітній історії нашої держави. Проте, окрім двох публікацій початку дев'яностих років, де більше уваги приділялося роботі посольства ніж особі самого посла, ми мало що знаємо про його життєвий шлях і сьогодення. Тож спробуємо виправити становище, тим паче, що в цьому році є три нагоди згадати Івана Миколайовича. Перша – це його власний ювілей – 70-річчя! Друга – це ювілей Городищенського аграрного коледжу, випускником якого він є. І третя – 20-річчя встановлення де-факто дипломатичних відносин між Україною і Німеччиною.
Хотів бути льотчиком, а став… дипломатом
Народився Іван 7 лютого 1941 року в селі Хлистунівка в родині Ярини Минівни і Миколи Мефодійовича Піскових. Його появі на світ особливо був радий батько, адже це був перший син після чотирьох доньок. Тож Іван мав старших сестер: Катерину (1928 р.н.), Параску (1930), Євгенію (1936), Тетяну (1938), а також молодшу сестру Мотрону (1944).
На початку Великої Вітчизняної війни батько пішов на фронт, але через деякий час, аж з-під Ростова, повернувся додому. До звільнення села вся родина перебувала в окупації. В лютому 1944 року батька знову забрали на фронт. Воював він до завершення війни і лише влітку 1945 року повернувся додому.
В повоєнний час, у сусідній Заводянці, Іван закінчив семирічку. Мріяв стати військовим льотчиком і навіть подав документи до спецшколи ВПС в Києві, але їх повернули. Саме тоді Хрущов вперше після війни провів масове скорочення армії. Одних офіцерів було звільнено близько мільйона. Закрили більшість спецшкол, залишивши лише суворівські училища. Треба було освоювати більш приземлену і мирну професію. Іван подав документи до Городищенського сільгосптехнікуму. Навчався добре і через чотири роки отримав диплом агронома та направлення в м. Новоазовськ Донецької області.
Через рік Іван Пісковий був призваний до лав Радянської Армії. Це частково наблизило його до юнацької мрії. Служив в авіації, рік навчався на радіомеханіка в Могилів-Подільському, а далі – Оранієнбург під Берліном. Був начальником радіостанції, що обслуговувала транспортний авіаполк. І ось саме тут, в складі Групи радянських військ в НДР, у хлопця виникло бажання навчатися далі і стати… дипломатом.
Починав дипломатом радянським, а у відставку пішов українським
У 1963 році, перед демобілізацією, Іван Пісковий вступив до Московського державного інституту міжнародних відносин, який закінчив з відзнакою у 1968 році. З того часу – у розпорядженні МЗС СРСР. Працював на дипломатичній службі в Австрії (1968–1972) і двічі у ФРН (1975–1983 і 1986–1991). В перервах між закордонними відрядженнями працював в апараті міністерства у Москві. Окрім української вільно володіє російською, німецькою і англійською мовами.
Ще в перший рік свого перебування у Відні, у 1968 році, Іван Пісковий познайомився з своєю майбутньою дружиною Тетяною Лебедєвою. Одружилися через три роки, на що їм дали коротку відпустку з Відня.
Як керівник політичного відділу посольства в Бонні, уже в 1989 році, Іван Пісковий домовився з членом Політбюро ЦК КПУ Володимиром Івашком про прямі зв'язки України з ФРН. Були започатковані перші проекти, а в 1991 році, ще до проголошення незалежності, підписана перша міжурядова угода України з ФРН.
Коли ж на політичній карті Європи з'явилася незалежна Україна з нагальною проблемою у власних дипломатичних кадрах, Іван Пісковий не вагаючись переходить на роботу в МЗС України. В кінці грудня 1991 року Анатолій Зленко і Дмитро Павличко в Бонні погодили з міністром закордонних справ ФРН Г.-Д. Геншером кандидатуру Івана Піскового на посаду посла України. В лютому 1992 року посольство розпочало роботу, а 24 квітня Іван Миколайович уже вручив вірчі грамоти Президентові ФРН Ріхарду фон Вайцзеккеру, як перший посол України в Німеччині.
За наступні два роки, з невеликим штатом посольства, Іван Миколайович встиг зробити для України багато добрих справ. Були закладені договірно-правові основи взаємних відносин в політичній, економічній, науково-технічній та культурній сферах, почалася їх реалізація. Здійснені візити на найвищому рівні. МЗС вважало Піскового однією з найяскравіших постатей дипломатичного корпусу України.
Проте, в квітні 1994 року, Iван Миколайович подав Президентові України заяву про відставку, а в червні того ж року вона була прийнята. Причиною стали банальні кадрові інтриги. Комусь дуже хотілося бачити на цій посаді ”свою” людину. 11 липня 1994 року Іван Пісковий здав посольство і залишив ФРН.
Проживає в Москві, але душею – з Україною
Після відпустки, з осені 1994 року, Іван Пісковий знову в Німеччині. Працював на одній з німецьких фірм, а практично багато в чому продовжував свою роботу тепер уже в почесному консульстві України в Дюссельдорфі. Деякий час займався приватним бізнесом.
І до і після відставки не забував про рідний край. Гуманітарні вантажі в Черкаську обласну і Городищенську районні лікарні, на адресу адміністрації, 25 вантажних автомобілів для всіх сіл району, 2 автомобілі швидкої допомоги, десятки практикантів з Городищенського району до Німеччини – це далеко не повний список ”спонсорства”, яким скористалися його земляки.
Разом з дружиною Іван Миколайович виховав двох дітей. Донька Люба – юрист, закінчила Боннський університет, адвокат, має в Бонні свою канцелярію. Син Тарас – кандидат економічних наук, закінчив Московський університет, працює в Дипломатичній академії в Москві. Має Іван Пісковий вже й двох онуків: Максима і Миколу.
Проживаючи в Москві Іван Миколайович формально вважає себе громадянином України. Йому не байдуже те, що в нас відбувається. З 2008 року він помічник народного депутата України на громадських засадах.
У вільний час Іван Пісковий любить читати українську, російську і німецьку класику, порибалити з вудкою, а на дачі в Підмосков'ї виростив гарний сад.
Раз, а то й двічі на рік, буває він і на Черкащині. Адже в Черкасах нині мешкає його сестра Параска, а у Хлистунівці, на батьківському подвір'ї, сестра Мотрона.
Нещодавно Іван Миколайович привіз Німеччини частину архіву, яка до цих пір була там. Хоче її переглянути, а можливо і написати спогади про свою дипломатичну службу. Вважаємо, що цей задум варто втілити в життя. І ми, його земляки, були б першими читачами майбутньої книги.
На фото: 1. Іван Пісковий студент Городищенського сільгосптехнікуму. Фото 1955 р. 2. І.М. Пісковий – посол України в Німеччині. Фото 1992 р. 3. Батьківське подвір'я Піскових у Хлистунівці. Фото 2011 р.