Леонід Хамаза – науковець, що ”лікує” утому матеріалів

Столичний Київ, як відомо, є не лише адміністративним, політичним, культурно-мистецьким, а й інтелектуальним центром нашої держави. Тут знаходиться багато наукових установ, в яких працює декілька тисяч вчених різних галузей знань. Є серед них і чимало уродженців Черкащини. Один із них Леонід Андрійович ХАМАЗА – вчений у галузі механіки твердого деформівного тіла і міцності матеріалів і елементів конструкцій, доктор технічних наук, провідний науковий співробітник Інституту проблем міцності ім. Г.С.Писаренка НАН України. Його наукові досягнення мало відомі широкому загалу, але він справжній ”профі” у своїй царині, а теоретичні розробки вченого мали практичне застосування в авіації, космонавтиці, атомній енергетиці тощо. І не лише в СРСР, а й за його межами. А починався життєвий шлях майбутнього науковця на Городищині…

Дві дати народження

Так в житті сталося, що Леонід Хамаза має дві дати й два місця народження: фактичні і офіційні, тобто ті, що занесені в свідоцтво про народження. Це пов’язано з рішенням батька при реєстрації дитини і ця документальна помилка все життя нагадує про корені родини із двох сусідніх сіл Городищини.

Батько – Хамаза Андрій Григорович (1914-1984) народився на кутку Голоп’ятівка села Хлистунівка. По закінченні школи навчався в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту. Мати – Кочерга Ганна Яківна (1915-2007) народилася на кутку Заводянка села В’язівок. Після школи поїхала навчатися до Бердянського педінституту. До речі, разом з нею тоді навчалася мати Леоніда Кучми. По закінченні інституту Ганна отримала фах вчителя біології та хімії.

Познайомилися молоді люди в Хлистунівці і там же, під час літніх канікул, зіграли весілля. Проте наприкінці серпня змушені були тимчасово роз’їхатися. У 1938 році Андрій Хамаза ще закінчував навчання, а Ганна вже вчителювала в одній із шкіл на Криворіжчині. А ось народжувати вона приїхала у В’язівок до старшої сестри Оксани, яка її виховувала з підліткового віку. Так, 23 квітня 1938 року, у В’язівку, на світ з’явився Леонід Андрійович Хамаза. Батько зміг приїхати з Києва лише 29 квітня і наступного дня записав дитину у своєму селі. Датою народження стало 30 квітня, а місцем – Хлистунівка. Однак все своє життя Леонід відзначає день народження не двічі, а по першій даті. І лише одного разу, коли на роботі офіційно відзначали його 50-річчя, ювілейні заходи були проведені 30 квітня.

Перші щабелі освіти

Влітку 1938 року Андрій Хамаза отримав направлення працювати на станцію ім. Т.Шевченка і молода сім’я поїхала до Сміли. Проживали у відомчому приміщенні. Згодом з’явилися наступні діти: Володимир і Олександр. Мати залишалася вдома і займалася вихованням трьох синів.

У 1940 році батько отримав призначення начальника Христинівської дистанції сигналізації та зв’язку Одеської залізниці і сім’я переїхала. З початком Великої Вітчизняної війни родина була евакуйована на Урал до м. Красноуфімськ Свердловської області, а згодом на станцію Буїнськ Татарської АРСР. У 1944 році, відразу ж після звільнення Черкащини, повернулися до Христинівки.

У 1945 році Леонід пішов до школи, а у 1952 – успішно завершив сім класів. Далі батька знову перевели на станцію ім. Т.Шевченка, де хлопець закінчив місцеву десятирічку. Всі ці роки, разом з братами, літні канікули він проводив у родичів на Городищині. У 1955 році, відразу ж по закінченні школи, Леонід поступив на механічний факультет Київського політехнічного інституту (КПІ). Перші два роки жив на квартирі, оскільки сім’я вважалася забезпеченою.

Після третього курсу Леонід одружився. Його обраницею стала дівчина на ім’я Елеонора. З нею він зустрічався ще в школі на станції ім. Т.Шевченка. Батьком молодої дружини був Микола Денисович Морачевич, професійний військовий, Герой Радянського Союзу. Під час війни він захищав і звільняв станції Христинівка та ім. Т.Шевченка, брав участь в Корсунь-Шевченківській битві. Після звільнення в запас Микола Денисович мав право вибору місця проживання. Обрали Київ. Проте тодішній перший секретар міському партії Давидов квартиру не дав, а лише ділянку під забудову. На ній було зведено охайний будиночок і вже з третього курсу Леонід жив ”у приймах”.

Шлях в науку починався з ”Арсеналу”

У 1960 році, по закінченні КПІ, Леонід Хамаза отримав направлення на відомий військовий завод ”Арсенал”. Працював спочатку конструктором у відділі головного технолога, а потім начальником техвідділу штампувального цеху.

З березня 1967 року і до сьогодні Леонід Хамаза в Інституті проблем міцності НАН України. Починав інженером. У 1970 році захистив кандидатську дисертацію. І далі почалася власне наукова кар’єра: молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник, а з 2003 року – провідний науковий співробітник. У 1987 році став лауреатом премії Академії Наук СРСР та Академії Наук Чехословаччини. У 1991 році захистив докторську дисертацію. До речі, він був останнім в Інституті доктором технічних наук ”союзного значення”, оскільки вчену ступінь призначила ВАК СРСР.

За радянського часу виїзд вчених за кордон був доволі обмеженим. Особливо для тих, хто мав відношення до розробок, пов’язаних з оборонним комплексом. Підтвердженням тому є випадок, що мав місце в кінці 60-х років. Леонід Хамаза, разом із заступником директора Інституту, направили спільну наукову доповідь до Федеративної Республіки Німеччини. Невдовзі прийшло запрошення на участь у Міжнародній конференції. Але візу не дали, іншими словами – не випустили. Лише в середині 70-х років, під час спільних наукових досліджень АН ЧССР і УРСР, Л.Хамаза зміг декілька разів побувати у науковому відрядженні в Чехословаччині. Побачив Прагу, Брно, Братиславу. Нещодавно він побував у Польщі на Міжнародній конференції ”Механічна утома матеріалів”. Подібні конференції вже двічі проводилися в Києві на базі Інституту і вченим-секретарем обох був Леонід Андрійович. Окремі праці вченого опубліковані чеською і англійською мовами.

Підбиваючи підсумки

Нині Л.Хамаза автор понад 100 наукових праць, серед яких 6 монографій, методичні й нормативні розробки щодо розрахунку міцності і довговічності металів і елементів конструкцій при різних видах і режимах навантаження. Результати його робіт впроваджені на провідних підприємствах енерго-машинобудівного комплексу країн СНД, а також використані в навчальних курсах ВТУЗів по опору матеріалів, динаміці та міцності машин. Найбільшим своїм науковим досягненням вчений вважає двотомну монографію ”Циклические деформации и усталость металлов” (1985). Її теоретичні розробки знайшли своє втілення в багатьох галузях промисловості.

На жаль вже не має серед живих його братів. Володимир Хамаза (1939-2000) закінчив хіміко-машинобудівний факультет КПІ, працював начальником цеху на хімічному підприємстві в Києві. Олександр Хамаза (1942-1985) закінчив Київський інститут фізкультури. Був видатним спортсменом-легкоатлетом. По завершенні спортивної кар’єри повернувся до батьків у Смілу і вивчився на машиніста залізничного транспорту.

Подружжя Леонід Андрійович і Елеонора Миколаївна виховали двох синів. Дмитро (1959 р.н.) закінчив автодорожній технікум, працює майстром СТО в Києві. Андрій (1974 р.н.) закінчив факультет комп’ютерних технологій КПІ, працює керівником ІТ-департаменту фірми ”Ланіт” в Києві. Має Леонід Андрійович і двох онуків: Сергія та Ігоря.

Не пориває Л.Хамаза зв’язків і з Черкащиною. Часто бував у Смілі, де жили батьки. А у 2010 році приїжджав на зустріч випускників – 55 років по завершенні школи. Із 29 колишніх однокласників приїхало 12. Навідується він і до могил своїх родичів у В’язівку і Хлистунівці.

Нині Леонід Андрійович – ветеран праці, дитина війни, науковий пенсіонер, але на заслужений відпочинок не поспішає. Вважає, що ще може послугувати науці.

На фото:
1. Л.А.Хамаза, 1987 р.
2. Батько, мати, тітка Оксана і діти: Володимир, Олександр, Леонід, 1946 р.
3. Леонід Хамаза студент КПІ, 1959 р.
4. Л.Хамаза в лабораторії при дослідженні утоми матеріалів, 1969 р.
5. Л.А.Хамаза на захисті кандидатської дисертації, 1970 р.