Словом шалапут в Україні називають людину з дивною, незрозумілою оточенню поведінкою. Майже ніхто не знає, звідки воно з’явилося. А повелося так з тих часів, коли 250 років тому в наших краях з’явилися гнані в Росії члени містичної секти хлистів…

На місці села Хлистунівка на Городищині з давніх-давен було людно. Перші чубаті й бородаті поселенці полювали тут на мамонтів, які бродили берегом річки, що нині називається Вільшанка. У шкільному музеї Хлистунівки і зараз зберігаються кістомахи мамонта, знайдені в урочищі гранітного кар’єру. Можливо, тварина-гігант загинула сама, а може, ті кістки залишили після ситного пікніка «прапрахлистунівці»… Автобусна зупинка в полі між Хлистунівкою і Дирдиним має назву «Могила», бо береже пам’ять про іншу епоху – скіфів, які залишили тут свої поховання. В цих місцях 13 років тому черкаські археологи знайшли рештки скіфського посуду, скляні і бронзові прикраси та наконечники стріл.

Славною була Городищина в козацькі часи – місцевий люд свято поважав волю і шаблю добре в руках тримав. Багато поляків армії Яреми Вишневецького полягло у бою, коли вони схрестили шаблі з козаками Хмельницького між Городищем і В’язівком…

1778-го у селі на березі Вільшанки з’явилися дивні для православних люди – так звані хлисти, які, хоча й вірили в Ісуса Христа, але не визнавали священиків і церковних обрядів, свою общину називали «кораблем», а себе – «сірими голубами», власні «служби» проводили уночі, причому з танцями, хлистали самі себе по спинах вербовими гілками аж до крові, а своїх покійників хоронили сидячи… Чутки про дивних поселенців швидко розійшлися околицями. Хлистів, чия специфічна містична секта – родом з Росії, в Україні прозвали «шалапутами», а на Городищині слова шалапут і хлист вживалися паралельно. Правдивою видається версія, що саме від секти хлистів і походить назва Хлистунівки – в усякому разі, вона більш правдоподібна, ніж байки радянських часів, які розповідали про те, що тут «пани людей хлистали по спинах за провини» чи про якихось чумаків, які «проїжджаючи через село, зупинилися і так воду хлистали, що місцевим аж дивно було». Ні спрага у спеку й з дороги, ні, на жаль, побиття за провини у тогочасній Україні не вразили б місцевих православних так, як поява «новомодних» російських хлистів…