Відколи у результаті Жовтневого перевороту 1917 року над однією шостою частиною земної кулі запанував комуністичний режим, очі простого народу не просихали від сліз. Особливо пильно червонозоряний погляд слідкував за Україною, за її квітучими землями, совісними і працьовитими людьми, над якими й заходилися проводили найлютіші експерименти.
Колись в Орловці діяв цукрозавод. І не аби-який, а перший на Черкащині! Було це так давно, що багатьом навіть не віриться, що в селі могло існувати таке виробництво. Здається, що це якась легенда. Проте згадка про цукрове виробництво збережена у назві кутка Заводище. А в старовинних технічних і статистичних книгах знаходимо і документальні підтвердження...
У житті нашого міста завжди величезну роль відігравало автотранспортне підприємство. З ним пов’язані долі тисяч жителів району. Робочі руки там завжди були потрібні. Часто хлопці відразу після закінчення школи йшли працювати в автопарк. «Крутити гайки» – жартома говорили тоді. А насправді – на практиці здобували фах слюсарів та ремонтників. Після служби в армії йшли працювати водіями вантажівок чи автобусів. Відтак для багатьох родин головним святом є День автомобіліста і дорожника, яке щорічно відзначається в останню неділю жовтня...
3 квітня виповниться 90 років від дня народження Якова Гавриловича Гая (1926-2010) – українського математика, кандидата фізико-математичних наук, лауреата Державної премії УРСР в галузі науки і техніки 1989 року за підручник «Математичний аналіз», опублікований у 1983-1987 роках, який і нині є одним з кращих підручників у своїй галузі. Яків Гай був родом із села В’язівок, проте на рідній Черкащині його ім’я відоме не багатьом людям...
Післявоєнне дитинство… Зі спогадів дітей війни ми знаємо, що це був період надзвичайної бідності. Економіка зруйнована війною. Особливо страждало українське село. Не будучи господарями на своїй землі, селяни, що працювали в колгоспі за паличку-трудодень, змушені були віддавати за безцінь, у якості податків і позик, не тільки вироблене у колгоспах, а й на власних садибах. Найважча сільськогосподарська праця лягла на жіночі плечі. Дітям теж довелося дуже рано дорослішати, допомагати матерям, ставати до роботи замість батьків, що загинули на фронті або повернулися без рук чи ніг. А в школі, хоч були голодні, холодні й напівроздягнені, були змушені славити Леніна-Сталіна разом з комуністичною партією...
Друга світова війна була страшним випробовуванням і для простих жителів Німеччини. 78-річний Еріх Штрауса розповідає про сім’ю – як їм жилося з 1941 по 1945 рік, як вони стали біженцями і здійснили нелегку вимушену мандрівку з Латвії через Польщу в Нижню Саксонію. Публікація стала можливою завдяки всебічному сприянню багатолітнього координатора програм німецько-українського товариства в графстві Бентхайм Олександра Щепака – він забезпечив переклад та надав консультації.
Про події радянсько-німецької війни 1941-1945 років ми здебільшого маємо односторонні свідчення – адже історію пишуть переможці. В той час як відомо, що кожна медаль має зворотний бік. І тільки оглянувши предмет звідусіль, зможемо уявити його справжню цінність. Адже цікаво: як сприймали війну німці, що впливало на їхній світогляд? Розібратися в цьому нам допоможе Герман Кронемайєр з села Гоґштеде (графство Бентхайм, Німеччина). Нині йому 88 років. У такому віці зберігає ясний розум і пам’ять. Коли почалася війна, йому було 14 літ, коли закінчилася – 18. Отже, був не лише свідком, а й безпосереднім учасником багатьох подій. Юний вік не був завадою усвідомлено сприймати ситуацію. З обох сторін фронту діти війни змушені були занадто рано дорослішати.
Життя 19-річного Сергія Дерев’янка з Валяви забрала афганська війна 15 лютого 1989 року останні частини 40-ї армії Збройних Сил СРСР були виведені з Республіки Афганістан. Так закінчилася кривава афганська війна, що тривала 9 років і майже 2 місяці. Так звана «інтернаціональна допомога братньому народу» перетворилася на найтривалішу війну в історії Радянського Союзу. Її загальні втрати – 14453 особи. Своє жертвоприношення ненажерлевому молоху афганської війни віддали й уродженці нашого краю. У бойових діях брали участь 4027 черкащан. Із них 173 стали інвалідами, 2 – пропали безвісти, 102 – загинули. Серед останніх був і зовсім молодий хлопчина Сергій Дерев’янко з Валяви Городищенського району…
Про необхідність боротьби з корупцією і хабарництвом ми нині чуємо майже щодня і розуміємо, що успіх у цій справі – це запорука нашого поступу до Європи. Звинувачення і судові розгляди стали рейтинговими серед топ-новин сучасних ЗМІ. Часто фігурантами таких справ стають відомі особистості як державного, так і місцевого рівня. Це стало своєрідною ознакою нашого часу. Однак звинувачення в хабарництві та здирництві (інколи й безпідставні) були і у минулому. Варто лише переглянути архівні судові справи. Ось одна з них – «Справа у звинуваченні священика с. Зелена Діброва Лебединцева у вимаганні грошей за поховання селянина Щербака». Вона стосується подій вже далекого 1847 року...
Незаперечний авторитет серед жителів Городищенського району має директор Хлистунівського кар'єроуправління Георгій ШЕВЧЕНКО. Він взірець хорошого керівника і справжнього господарника. Попри складну економічну ситуацію в країні та безкінечні політичні потрясіння, очолюване ним підприємство успішно працює, розвивається, великий колектив має стабільну роботу і високу зарплату. Земляки щиро поважають Георгія Семеновича, адже він є яскравою особистістю...
Вірно підмічено, що життя – це найкращий вчитель і найліпший університет. Потрібно тільки мудро розпоряджатися набутими знаннями, як безцінним скарбом. Щоб не закопувати талант у землю, а використовувати на користь людям – і цим багатократно примножувати. Наш земляк Анатолій Дмитрович ГЛАДКИЙ – взірець хорошого керівника і господарника. Наперекір складним обставинам долі він став справжньою особистістю. Такі люди – наш золотий фонд.
В історії нашого краю ще далеко не все досліджене. Особливо багато невідомого стосується періоду 1920-1930 років. У глобальних величинах це порівняно недавній час. Проте, чимало архівів та документів згоріли у полум’ї Другої світової війни. А значна частина свідчень були навмисне знищені або на довгі десятиліття засекречені, щоб приховати злочини комуністичної системи. Ця розповідь – про сина Таращанської землі Тараса Спиридоновича МІТУЛІНСЬКОГО, професійна доля якого двічі перетиналася з Городищем. Але про все по порядку, щоб не порушувати історичну хронологію,
Незаперечний авторитет серед городищан має Дмитро Карпович Пожар. Він виховав декілька поколінь спортсменів і фізкультурників. Це дуже цікава людина з великим життєвим досвідом. Завдяки його наполегливості й невтомній праці район набув спортивного авторитету, а в місті постав спорткомплекс «Колос»...
31 серпня минає 15 років як відійшов у вічність наш земляк Іван Петрович Гуріненко (1944-2000) – людина багатогранна і неординарна, Краєзнавець з великої літери, справжній патріот своєї малої Батьківщини. Ще в дитинстві він зацікавився археологічними пошуками, а вже у дорослому віці 36 років свого життя віддав справі краєзнавства та військово-патріотичного виховання молоді. Нині варто ще раз згадати про його життєвий шлях і краєзначі здобутки...
Цього року виповнилося 95 років з дня народження Ігоря Савовича Посовня (1920-1974) – журналіста, краєзнавця і літератора з Городища. Люди старшого віку пам’ятають його, як людину скромну, освічену, інтелігентну. Мало хто знає про трагічні сторінки його життя...
10 серпня виповнюється 125 років від дня народження революційного поета, уродженця села Валява Пантелеймона Климентійовича Махині (1890-1922). Відомим шахтарським поетом він став у 1959 році – з волі тодішнього лідера радянської держави Микити Хрущова. Наступні декілька років часто згадувався у періодичних виданнях, але згодом більш ніж на 50 років знову поринув у небуття. Що ж пов’язувало Хрущова і Махиню? Чи існує творчий доробок поета? Чи пам’ятають його односельці та представники творчої інтелігенції? Спробуємо відповісти на ці запитання...
Сьогодні, після Революції Гідності, Україна рішуче заявила про свій європейський вибір. На часі питання про безвізовий режим для українців. Проте і без нього, за роки незалежності, Європа стала ближчою для громадян України. Заробітчанство, туристичні мандрівки, навчання, бізнес, політичні, наукові та культурно-мистецькі заходи дають українцям можливість побачити країни Європи. Однак так було не завжди...
