Нині виповнюється 25 років з часу створення Народного Руху – громадсько-політичної організації, що мала величезний вплив на суспільні процеси в Україні. Організація швидко стала масовою, адже відповідала прагненням широких верств населення. Вже наприкінці вісімдесятих люди гостро прагнули демократичних перетворень, щоб позбутися комуністичної диктатури, стати незалежними від Москви, побудувати власну державу. Рух починався з численних демократичних груп, на основі запропонованих Спілкою письменників України Програми і Статуту, надрукованої в газеті «Літературна Україна» 16 лютого 1989 року. У березні-вересні 1989 року в більшості областей пройшли установчі конференції. Установчий з'їзд відбувся 8-10 вересня 1989 року у Києві під назвою «Народний Рух України за перебудову». Одними із найяскравіших лідерів були Іван Драч, Левко Лук’яненко, В’ячеслав Чорновіл. У Народному Русі об'єдналися люди різних політичних переконань, хоча домінували настрої національної демократії. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності. Як зазначав тоді ще зовсім молодий черкаський науковець Василь Пахаренко: «Нині рухівцем вважають кожного, хто не молиться на КПРС».

– Городищани були активними учасниками загальнонаціонального демократичного процесу, – розповідає художник Олекса Близнюк. – У нашому місті передвісником Незалежності була самвидавна газета «Гомін», яку випускала районна організація Народного Руху України. Зі сторінок саме цієї газети багато людей уперше дізналися про багатопартійність, альтернативність вибору, фермерство, приватний бізнес, а головне – державність України. Люди жваво обговорювали прочитане, передавали газету друзям і знайомим, переповідали сусідам і на роботі. Ігнорувати Рух стало неможливо! Тому у Палаці культури почали влаштовуватися сходки жителів району, за участю представників влади. Полеміка була дуже гострою! Люди займали чергу, щоб потрапити до залу.

– Про Рух вперше дізнався з газети «Гомін», читав повідомлення про національний поступ, що вивішувалися на стенді, – пригадує Микола Малишко. – На той час працював в обчислювальному бюро цукрозаводу. Написав свою першу статтю до районної газети, яка невдовзі була опублікована. Я обстоював думку, що комуністична партія не має права бути «основною правлячою силою суспільства», адже тоталітарна монополія викликає узурпацію і загнивання. Стаття викликала певний резонанс, до мене прийшли рухівці, запросили до спільної справи. Із січня 1991 року я був в рядах Руху, з 1993-го по 1999 рік очолював районну організацію. Активними рухівцями того часу були: Олекса Близнюк, Василь Сукач, Валерій Павловський, Михайло Вітер, Григорій Денисенко, Василь Бондаренко та інші. Ми їздили до Литви друкувати «Гомін», писали відозви на друкарській машинці, яку я привіз із Донбасу. Був делегатом усіх з’їздів Руху. Коли проходили виборчі кампанії, то у мене вдома зупинялися кандидати у депутати, фактично в квартирі діяли їхні штаби. Приїздив В’ячеслав Чорновіл, Тетяна Симиренко, учасники квартету «Явір» – зустрічалися з місцевим активом Руху.

– Рух активно пропагував національні символи української держави – тризуб, синьо-жовтий прапор, – говорить Заслужений працівник культури Василь Бондаренко. – Якось у 1990 році наш духовий оркестр виконав гімн «Ще не вмерла Україна»! Проходив офіційний захід, було багато начальства, а з балкону Палацу культури зазвучала заборонена мелодія! Щоправда, ніхто з керівництва мотив не знав, тому минулося без стягнень. Ідея виконати славетну мелодію Михайла Вербицького належала мені та Василю Безпояску. Тільки розписуючи нотні партії, конспіративно зазначили, що композиція називається «Урожайна».

Городищани брали участь в усіх великих всеукраїнських заходах, що проводив Рух: «Живий ланцюг» до Дня Злуки 22 січня 1990 року, масовий виїзд на Хортицю до 500-ліття Запорозького козацтва 1-5 серпня 1990 року.

Зареєстрований Радою Міністрів 9 лютого 1990 року, Рух досяг значних успіхів у виборчій кампанії того ж року, що дало змогу створити у Верховній Раді України впливову фракцію Народна рада. Активна позиція Руху мала вирішальний вплив на становлення незалежної української держави і забезпечили перемогу незалежної ідеї на референдумі 1 грудня 1991 року.

Проте, ставши ідейним виразником прагнень нації, на жаль Рух не здобув реальну владу, як «Саюдіс» в Литві, або «Солідарність» у Польщі. Можна довго дискутувати, що ми могли отримати або втратити, якби із здобуттям незалежності демократам удалося взяти владу у свої руки. Але не викликає сумніву одне – якби першим Президентом незалежної України став на Кравчук, а Чорновіл і до влади прийшли ті кого багато-хто зневажливо називав рухівцями, націоналістами й бандерівцями, народ до сих пір би не знав, що таке «кравчучка». Хоча свою історичну місію Рух виконав.

Володимир ЧОС

На фото: Городищенські рухівці на святкуванні 500-ліття українського козацтва. Запоріжжя, 1990 рік.