Доля Антипа Ружина з Хлистунівки відома нам із спогадів і переказів односельців

Село Хлистунівка багате своєю історією і знаменитими людьми. Серед них двоє на прізвище Ружин: учасник двох світових війн, військовий і журналіст Кирило Ружин і Герой Радянського Союзу, льотчик Володимир Ружин. Проте, до видатних уродженців села варто додати й Антипа Ісайовича Ружина (сер. 1880-х – 1918 рр.) Виходець з народу він зміг отримати вищу освіту і стати військовим лікарем. Був учасником російсько-японської і Першої світової війн, але трагічно загинув на початку війни громадянської. На жаль документальні свідчення про його життя майже відсутні. Дивом збереглася лише Різдвяна листівка. Проте Антипа Ружина добре пам’ятають старожили села та його родичі. Цей матеріал автори упорядкували зі слів онука Віктора Захаровича Шлончака, правнука Валерія Олександровича Татаринця та любителя місцевої старовини Івана Васильовича Ружина.

Військовий фельдшер і… японський полонений

Народився Антип в середині 80-х років ХІХ ст. в селі Хлистунівка у селянській родині. Мав ще брата Михайла і сестру Марію. Зростав надзвичайно обдарованим хлопчиком. Коли вже став підлітком мати поїхала з ним до Києва і влаштувала у військово-фельдшерську школу. Це був середній медичний заклад. Згодом, по закінченні цієї школи (а закінчив він її з відзнакою), Антип був направлений на російсько-японську війну як фельдшер.

Під час бойових дій Антип Ружин потрапив у полон і відбував свій строк в Маньчжурії у Китаї. Японці, дізнавшись, що він фельдшер, влаштували перевірку і, впевнившись у його медичних здібностях, направили до шпиталю. Мабуть то був не поганий полон, бо офіцери і спеціалісти, які перебували у ньому мали денщиків з китайців. Мав такого і Антип Ружин. Це був босий, з маньчжурською косичкою, молодий китаєць-рікша, який возив Антипа у всіляких справах. Ця робота китайцю не оплачувалася, але Антип завжди давав якусь копійчину і китаєць доставляв його за призначенням з великою швидкістю.

Звільнившись із полону Антип Ружин через моря і океани добирається до Одеси. Тут був змушений зупинитися і підлікуватися. За сімейними переказами Антип був знайомий з Антоном Чеховим і спілкувався з ним як з лікарем. Проте в опублікованих спогадах і щоденнику А.П.Чехова прізвище Ружин відсутнє. Якщо між ними і було нетривале спілкування, то познайомитися вони могли саме в Одесі.

Студент, демократ і… перспективний зять

З Одеси Антип Ружин ”чугункою” (так тоді називали залізницю) їде до Києва і вступає на медичний факультет університету св. Володимира. Батьки допомагали йому з оплатою навчання. Однак, за сімейним переказом, грошей на останній курс не було. І батько тоді сказав матері: ”Останніх коней я не продам. Їдь забирай його додому”. Мати поїхала до сина у Київ. Але Антип відповів: ”Зачекай. У нас тут поруч університету померла поміщиця і спадок лишила на студентів. То ми вирішили тягнути жереб, кому пощастить, той і отримає гроші на навчання”. Поталанило і Антипу. Мати ж повернулася у село сама. За іншим переказом він, як відмінник навчання, отримав державну стипендію і завершив університет безкоштовно. Причому з відзнакою.

Бував Антип Ружин і у своєму рідному селі. Збирав чоловіків і говорив: ”Революція неминуча! Не натужуйтеся. Не збивайте господарств, бо скоро все стане суспільним”. З цього видно, що він мав революційно-демократичні погляди. Був випадок, коли з початком Першої світової війни, він з’явився в селі і приніс до сусідки два мішки з книгами на зберігання. При цьому сказав: ”Ви солдатка і поза підозрою, ваш чоловік на фронті і маєте багато дітей… Так, що хай побудуть”. Та повернутися за книгами йому вже не вдалося.

Під час перебування у Хлистунівці Антип Ружин спілкувався з місцевим священиком, який хотів мати Антипа за зятя. Але молодий чоловік на це не зважав. Більше подобалося Антипу спілкування з родиною відомого садівника Павленка з Дирдиного. Той мав двох дочок і теж був не проти мати Антипа за свого зятя. Однак породичатися не судилося.

Повітовий лікар і… німецький шпигун

В передреволюційний час Антип Ружин служив у відомого російського генерала Куропаткіна в Узбекистані. Там, ризикуючи сам захворіти, він рятує від тяжкої хвороби єдину дочку генерала. Можливо після цього він іде у відставку, оскільки на поштовій Різдвяній листівці товариш вживає звернення ”его Высокоблагородию уездному врачу” і вказує адресу ”г. Джизак Самарской области, Средне-Азиатской железной дороги”.

У 1916 році Антип Ружин востаннє короткочасно побував у Хлистунівці. Згадував тоді, що має дружину Юлію і сина Євгенія, які на той час проживали у Ташкенті. Дружина була українкою з купецької родини з Києва.

Під час революційних подій 1917 року Антип Ружин намагається повернутися на Батьківщину. На початку 1918 року на станції Березіна в Білорусії його арештовують революційно налаштовані матроси. За переказами, Антип добре знав декілька іноземних мов, в тому числі і німецьку. Це й стало підставою для звинувачення у шпигунстві. Рятуючись від розстрілу Антип Ружин тікає до Києва і переховується у батьків дружини. Але стався новий арешт і швидка розправа…

Антипова сестра Марія ще до війни вийшла заміж і далі проживала у Петропавлівці. Брат Михайло залишився у рідному селі. Під час Першої світової загинув на фронті. В батьківській хаті залишилися його дружина і четверо дітей. Хата мала дві кімнати і одна із них була своєрідним кабінетом Антипа Ісайовича. Тут зберігалися його речі і книги. Серед речей були і університетські конспекти з медицини. У 1941 році хлистунівський священик Митрофан попросив їх переписати, то йому віддали їх задарма. Цей батюшка займався знахарством і конспекти Антипа йому стали в пригоді.

В Хлистунівці довгий час зберігалася шинель Антипа Ружина з червоною підкладкою. Таку могли мати лише старші офіцери. На початку 1970-х років один із старожилів села на запитання чи знав він Антипа Ісайовича відповідав: ”Знав, дорогенькі, знав”. І сумно додавав: ”Боже, яку людину розстріляли…”

Сучасники Антипа Ісайовича Ружина згадують його як людину просту, працьовиту, розумну та інтелігентну і всі в один голос стверджують, що він міг би стати медичним світилом. Та на жаль час був жорстокий і невблаганний, перемелював тих, хто потрапляв під руку. А було нашому землякові на момент смерті лише за 30 років.

Підпис до ілюстрації:
1.Різдвяна листівка надіслана А.І.Ружину у 1916 році.
2.Зворотній бік листівки.